В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Вартість мінімальної духовності

Версия для печати
28 июн 2010 года

"...поділ власності означає її знищення, а разом із нею –

знищення надії, промисловості й справедливості:

це достеменний хаос, хаос, до якого поспішають прибічники

модернової політекономії, і від якого я прагну їх порятувати".

Джон Раскін "До останку. Чотири есе про засновки політекономії"

1870 року Генрік Ібсен писав Ґеорґу Брандесу: "Уся теперішня наша пожива – лише крихти зі столу революції минулого сторіччя, і їдло це неодноразово пережоване. Поняття потребують нового змісту й нового тлумачення. Поняття "свобода, рівність і братерство" віддавна не ті, що були за часів покійної ґільйотини. Оце те, чого не хочуть зрозуміти політичні революціонери, і тому я їх ненавиджу. Ці панове бажають лише спеціальних переворотів, переворотів у зовнішньому. Але все це марниця. Переворот людського духу – ось у чім річ!". Цей фрагмент листа цікавий завдяки двом моментам: 1 – Ібсен дуже рано підкреслив історичну трансформацію наріжних понять у суспільному житті та підкреслив пріоритетність саме духовних змін у соціумі; 2 – цей пасаж викликав скандальну незгоду Льва Троцького, одного з найвідоміших авантюристів і демагогів, який колись брав участь у створенні Радянського Союзу. Лев Троцький, як і його поплічник Володимир Ульянов, заходився люттю й сарказмом на саму згадку про наголошування духовних потреб, бо вважав сферу соціального життя цілком підпорядкованою партійному диктату. Звичайно, тільки однієї партії. Як ми знаємо, історія висловилася не на користь Троцького, а на користь Ібсена в їхній заочній суперечці.

А що ні Троцького, ні Ібсена у нас не видають і не читають, то й знов намагаються в Україні розмай людського життя підкорити економіко-юридичним змаганням під орудою одного чи кількох кластерів інтересів, які для простоти слововживання називають у нас партіями. Наші партії, на відміну від партій у класичному розумінні терміну, не мають вироблених ідеологій та філософських обґрунтувань своєї діяльності, і тому за мету покладають не створення якихось культурних контекстів, а забезпечення короткотермінової власної грошової прагматики. Ця обставина підкреслюється тим, що передвиборчі тексти зацікавлених кластерів майже завжди розбігаються з реаліями після виборчого урядування.

У нас не було, нема й навряд чи в оглядному майбутньому буде повний урядовий набір з висококласних фахівців, а не (принаймні частково) махлярів і демагогів, не було, нема й навряд чи в оглядному майбутньому буде прозора економіка, політика, і, що найважливіше, не було, нема й навряд чи в оглядному майбутньому буде держава, орієнтована на її громадян. Річ не в тому, що для цього нема інструментів чи владу втримують запеклі зловмисники. Річ у тому, що в усіх галузях економічного й соціального життя ми не хочемо й не можемо відповідати на наріжні питання, подаючи не сутнісні визначення, а багатозначні метафори, антоніми тощо, як про це писалося в Гадамера чи Орвела. Основні питання можна б сформулювати таким чином:

  • У нас українська Україна чи багатоетнічна спільнота з якимось різновидом космополітичних ідеалів?

  • Народ – це спільнота громадян з імперативом спільних наріжних інтересів чи населення в межах якихось кордонів?

  • Як називається той економічний лад, що у нас запроваджується?

  • Якщо ми написали Конституцію та якісь закони, то вони повинні діяти, чи вони використовуються лише для інтерпретації вчинків поточної влади?

  • Хто носій влади в державі? Якщо народ, то в чому це виражається? В ходінні на вибори й віддаванні / продажі голосів?

Залежно від відповіді на ці питання, формулюватимуться відповіді на наступні питання:

  • Український народ – це спільнота, яка складається з класів, верств, кластерів інтересів…?

  • Чи є реальна ієрархія реґулівних механізмів, що унормовують розмаїті стосунки цих груп у спільноті?

  • Чи є реальна відповідальність за порушення цих механізмів? У чому вона виявляється?

Своєю чергою від відповідей залежать подальші питання мети життя, рівня життя / виживання та, що найважливіше, якості життя. Або ось такий цікавий термін з чорної магії економістів, як споживчий кошик.

На всю цю проблематику щира відповідь неможлива через перманентно передвиборчий стан країни, коли правду ніхто при здоровій тямі не говорить, але також і через те, що не зовсім зрозумілий зміст самих понять і невідомо хто саме мусить відповідати.

От, скажімо, така загадка, як якість життя. Це абстрактне поняття чи конкретне? Чи задоволення, наприклад, духовних потреб як таких, що відрізняють людину від тварини, входить в імперативи якості життя чи споживчого кошика? Якщо я живу в однокімнатній квартирі, за яку, разом з послугами й ресурсами, сплачую біля 300 грн., то чи маю я право читати 2 книжки на місяць (100-150 грн.), дві газети на день і один тижневик (200-300 грн.), ходити раз на місяць в кіно (30-100 грн.), раз на два місяці в театр / концерт (30-~ на людину), брати участь в культурному дозвіллі (лекції, гуртки)? Чи включається в якість життя і споживчий кошик для вірника така обов’язкова річ, як проща? У нас Президент Ющенко показово відвідував святі місця, святий Атон та інші сакральні місцини побожно відвідує під час відрядження чи спеціальних візитів Президент Янукович. Це потреба християнина, як для мусульманина ­– відвідини Мекки. Чи правовірним християнином в Україні може бути тільки президент і особи, що його обслуговують, чи також і неелітні громадяни? Якщо християни мають право на прощу, то чому це право ніяк не фіксується ні в яких формулюваннях якості життя чи кошику споживання духовних продуктів? Про вартість такої прощі для християнина можна довідатись біля брами будь-якої бізнес-орієнтованої церкви: 600-~грн.

Ці всі справи у нас обрахункам при визначенні компенсації за роботу не підлягають, обліковуються, як для худоби, вартість місця перебування, харчування, обслуговування, транспорту і утилізації, перепрошую – погребу.

У «Дзеркалі тижня» 07.06.10 вийшла стаття «Програма економічних реформ Януковича написана багатими для багатих», де, зокрема, читаємо: «у Програмі економічних реформ немає мови про ціну праці, платоспроможність громадян, суспільство як інвестора. Слово «праця» згадується в програмі один раз — серед мобільних чинників виробництва і поряд із капіталом. Що, звісно, неабияк підвищує самооцінку трудящих, але не більше того. Зарплата згадується тричі, але аж ніяк не в поєднанні з такими словами як «підвищення» чи, наприклад, «приведення ціни праці до соціально обґрунтованого рівня», тобто у відповідність до поняття «соціальний капітал»…».

Тобто, в нашій країні – через брак відповідей на наріжні питання – не можна ставати на мову про найсуттєвіші проблеми стандартів життя. Тому й не диво, що нема про це виразних тлумачень навіть на сайтах офіційних профільних установ. Визначення стандартів життя і зарплатні для їх забезпечення в Україні – справа таємничих жерців від економіки, у той час як в країнах, де обрані народом слуги хоч якось залежать від своїх виборців, як от у США, охочі можуть ознайомитися з процедурою священнодійства просто на сайтіi. Стандартизація параметрів рівня життя й визначення рівнів зарплатні ускладнюється ще й реальним розгардіяшем, який панує в щоденній нашій економіці. Так, 11 Червня 2010 року «Українська правда» повідомила, що в Україні 2 млн. безробітних (у чотири рази більше за офіційну статистику) й 4,6 млн. українців отримують зарплату «в конвертах»ii.

У програмних документах нинішньої влади відсутнє розуміння потреби створення інструментів для сприяння середньому класові в державі як найімовірнішому моторові реформ, що також ускладнює й перспективи боротьби з бідністю, визначення якої досі й нема. Це, наприклад, викликає критику з боку таких поважних експертів, як Анатолій Гальчинський: «Змагальність дає можливість суспільству з’ясовувати, хто є дієвішим у вирішенні того чи іншого завдання, вона, зрештою, змушує людину максимально мобілізовувати свої сили, здібності та творчу енергію, аби бути серед перших. Однак не лише світовий, а й наш власний досвід свідчить, що відповідні пріоритети не утверджуються самі собою, що вони реалізовуються інструментами конструктивної соціальної політики держави, насамперед механізмами стимулювання середнього класу, а також тими, що унеможливлюють штучне знецінення вартості робочої сили, яка може оцінюватися в нас справді як «національне лихо». Я і тут не розумію, чому цю проблему політики реформ упущено авторами проекту.


У мене є принципові застереження і щодо політики подолання бідності, якою цілком природно опікуються уряд і насамперед президент. Глибоко переконаний, що проблему бідності не можна розв’язати лише фіскальними інструментами. Це оманлива позиція. В світовій економічній історії немає прикладів вирішення відповідної проблеми з допомогою механізмів бюджетних призначень. На небезпеку політики подолання бідності через механізми перерозподілу національного доходу свого часу звертав увагу нобелівський лауреат Ф.Хайєк. Бідність долається, наголошував він, завдяки політиці стимулювання продуктивної праці, нарощування національного доходу і зміцнення на цій основі позицій середнього класу. Це — принципово інша модель подолання бідності»iii.

Нагадаємо, що ці негаразди спостерігаються у нас на тлі глибоких культурних, а не тільки цивілізаційних розламівiv, втечі мізків і людських ресурсів з України. Конфлікт між електоратом (і тим, що «за», і тим, що «проти», і «противсіхами») і політиками полягає великою мірою не в тому, що останні занадто часто виявляються людьми бездарними або й просто брехунами, котрі безвідповідально зловживають політтехнологіями перед виборами й після них, а в тому, що погано вивчена соціальна структура й ментальність населення України 21 ст. та його потреби у повсякденній дійсності.

Микола Азаров, либонь, має рацію, коли суворо попереджає, що покращення ситуації з соціальними стандартами й різними видами виплат не можливе без ґрунтовних реформ і пожвавлення економіки. Тобто без модернізації. Проте час зрозуміти, що модернізація – це передусім не оновлення парку машин, а створення людини нового типу, точніше – появі людини нового типу. І це за перманентної реформи в освітянській галузі та ґлобальних концепцій державного розвитку.

Власність треба постійно не ділити й перерозподіляти, а створювати. Отож, напрохується висновок, що нам треба на якийсь час припинити національні чвари (чи може бути Україна без чвар хоч на якийсь час реальністю, а не науковою фантастикою?), об’єктивно зрозуміти, що насправді відбувається не в «ляльковій Україні», як колись писав Василь Голобородько, і повідповідати на всі згадані болючі питання. Без цього буде тільки розбрат і гасіння пожежі то тут, то там. І можна буде забути й про соціальні стандарти, і про справедливу компенсацію праці, яка для їхнього дотримання потрібна.

i http://www.livingwage.geog.psu.edu/states/48/locations

ii Все повідомлення: «На сьогоднішній день заробітну платню «в конвертах» в Україні отримують близько 4,6 млн. чоловік. Про це повідомив заступник голови Національного форуму профспілок України Григорій Кабанченко. Крім того, він відзначив, що за даними Міжнародної організації праці, ця цифра становить близько 4,7 млн. громадян. «У нас 20 млн. працездатного населення. Внески до страхових фондів платять 14-16 млн з них. Решта це ті, хто або не одержує заробітної платні, або одержує її в конвертах», – цитує експерта «Кореспондент». За його словами, більше мільйона українців працюють за графіком скороченого робочого дня або перебувають у неоплачуваних відпустках. Також глава НФПУ нагадав, що в Україні нелегально працюють мігранти. «За даними Держкомпідприємництва, лише 15 тисяч мігрантів у країні працюють легально», – сказав Кабанченко. При цьому він повідомив, що сьогодні у кожному соціальному фонді обов’язкового державного страхування на обліку стоїть різна кількість громадян – від 11 до 16 млн. чоловік. «Якщо хоча б 1-2 млн. громадян почнуть платити внески до Пенсійного фонду, то його бюджет буде профіцитним», – відзначив він. Тим часом, він повідомив, що реальна загальна кількість безробітних в Україні становить понад 4 млн. 628 тис. 700 чоловік, це складає 23% працездатного населення (20321600 чоловік). Нагадаємо, за даними Держкомстату, за станом на 1 червня 2010 року, кількість зареєстрованих безробітних в Україні становить 441 тис осіб. Однак інші офіційні дані, повідомив Кабанченко, отримані за методологією Міжнародної організації праці, свідчать, що кількість безробітних людей не зменшилась порівняно з початком квітня, і складає ті ж 2 млн. людей».

iii Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ "Президентський проект реформ — на доопрацювання", - у вид.: "Дзеркало тижня", № 22 (802) 12 — 18 червня 2010 року.

iv Михайло Нічога для «УП» "Зіткнення цивілізацій посеред України", п`ятниця, 11 червня 2010.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Материалы по теме
Зал периодики

Образование должно ставить образ мира

Бедный средний класс

Занятость: старый новый класс-гегемон

Рынок труда сковало холодами

На ком экономят в кризис

Принцип определения прожиточного минимума в Украине и ЕС

Україну очікує нова хвиля еміграції

Почему лучше жить в Крыму не станет: цифры

Новый бюджет: как мы сделали страны Европы

Два мира – две грани. Доходы украинцев или как живут в Европе

Мурашиний крок до Європи

Испанцы работают больше немцев, но производят меньше

Получат ли бюджетники зарплату

Відмова від євроінтеграції здатна обвалити гривню

Міністр Клименко хоче зняти останню сорочку з громадян?

"Почему за счет Украины должен жить Донецк?". Або факти, які приховали депутати

Экономика свободного падения

Легко ли вести бизнес в Украине Источник

Каски сброшены

Госреестр приоткрыл лица

Украинская молодежь готова работать за 1200 грн в месяц

Промисловість вже не субсидуватиме населення

"Кто был никем, тот будет в доле"

Бедности уже не будет

Украина занимает одно из последних мест в мире по сохранению и развитию талантливых специалистов

Польські випускники шукають щастя в Західній Європі, а молоді українці – у Польщі

Роботы отнимают у нас работу

В поисках достойной зарплаты

"Модерна нація не може існувати без мізків"

Деінтелектуалізація

Як працюватимуть фінвекселі (документ)

В Украине мало рабочих рук

Конец эпохи титанов

Очередь в победители

Мышь или лопата. Ключевые тренды рынка труда и образования в IT

Как изменились доходы среднего класса в Украине за пять лет

Каждый пятый хочет уехать

Чому з України від’їжджає талановита молодь?

На чужину за покращенням

Узаконенное рабство против экономического кризиса

Кругман: эволюция человеческого капитала

Економіка та увага до людини

Хоть чучелом, хоть тушкой: украинцы массово бегут из страны

Влада і мізки: match not found

Нам денег не надо – налоги давай!

Кожен четвертий - без роботи

Что готовит Трудовой кодекс

Украинцы откликнулись на зов родины

75% украинцев сталкиваются с нарушением трудовых прав. А Вы?

Социальный лифт, идущий вниз

 

page generation time:0,316