В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Навпростець тільки ворони літають

Версия для печати
1 дек 2010 года


«Банальний висновок – шкода й писати,

Аби не факт безперечний,

Факт на усі сторіччя,

На ввесь космос, котрий є та буде,

Що щось відбулося насправді,

Доки не проминуло».


Віслава Шимборська "Метафізика"


«Боюсь, що поняття "Mitteleuropa" відгонить нафталіном, а для молоді воно здається позбавленим змісту. Сьогодні воно належить до назв, котрі не викликають ні асоціацій, ні серцебиття, як і назви Троя чи Панонія.

Поняття Європи завжди було хитким і неточним, бо це ж не назва континенту, що омивається морем і замкнутий у своїх межах. Проте це поняття викликає певні асоціації та – дозволю собі припустити – прискорює серцебиття».


Збіґнєв Герберт "Візія Європи"



Містична регенерація часу, як вчив Еліаде, полягає у вічному психологічному переході від хаосу до космосу. Кожен народ у ритмі своїх історичних еволюцій прагне побудувати на своїй землі та у світі якусь вимріяну упорядкованість у вигляді то земного Єрусалиму як відображення Єрусалиму небесного, то комунізму… Ці апокаліптичні уявлення в житті етносів дослідив Юджин Вебер у класичній праці «Апокаліпсиси», котру контролери наших видавничих маніпуляцій так і не схотіли перекласти й видати в Україні. Наприкінці минулого сторіччя з’явився провальний проект планетарної демократії через ґлобалізацію світових зв’язків і процесів. А в Україні – за останні десятиріччя – виплекали idee fix у вигляді Європи, якої треба прагнути, до якої треба тяжіти, з якою треба узгодити наш лад, звичаї та побут. Задля того, за браком реальних координат державної еволюції, розроблених на підставі новітніх концепцій філософії держави, запозичуються та приміряються на наші терени готові матриці розвитку економіки, розроблені на різну перспективу для суперсоціумів з відмінними історичними й синхронними характеристиками.


Ейдос* Європи: уявлення і реальність

Європа, до котрої сьогодні наші державці декларативно прагнуть, радикально змінила свій образ після прогнозованої економічної кризи. По-перше, це потрясіння в ідеалізованому молодому протодержавному утворенні виявило, що серед рівних країн одні країни усе-таки рівніші за інших, хоча законодавчо цей факт досі й не оформлений [1]. По-друге, Німеччина перша прилюдно артикулювала про провал наріжної євроідеї мультикультуралізму [2]. Це саме вже зрозуміли у Франції, Великій Британії, Бельгії, Італії, і лишень політична кон’юнктура стоїть на заваді прилюдному визнанню фактів повсякдення. Останньою в ряду скандалів з євросоюзним мультикультуралізмом стала Фінляндія, котра наголосила на імперативності фінської мови та культури в своїх межах. По-третє, як дослідив у своєму огляді новітньої літератури Жан-Клод Барб’є [3], залишаються некодифікованими питання політичних культур, мов і громадянської ідентичності. Барб’є слушно зауважує, що, замість чітких і законодавчо оформлених формулювань, європейці чують пустопорожню балаканину, котра модифікується в залежності від складу політичних виконавців й приваблює недалекоглядних політичних спекулянтів за межами Євросоюзу. По-четверте, невдача з проектом соціальної держави, що доки відбилася в останніх реформах тільки у Франції [4], хоча присутня в низці країн, наприклад в Іспанії й Португалії. І справа тут, звичайно, не в хибах «мондіалізації», як французи називають ґлобалізацію, а в недодуманості самої концепції соціальної держави в європейському ейдосі. По-п’яте, не розв’язане питання співвідношення універсалій та партикуляризму в державі [5], яке також загострилося за нової влади і в Україні. По-шосте, зниження конкурентоздатності в сфері міжнародної економіки на тлі зростання частки БРІКу (Бразилія, Росія, Індія, Китай), особливо на тлі зрослої ролі Китаю [6].

Звичайно, цими питаннями проблематика ЄС не вичерпується. Ось які перспективу, наприклад, змальовує теолог і політолог Пьотр Мазуркевич у статті «Куди прямує Європа?»: «Хтозна, чи витримає вона політичний, економічний і культурний шок через одночасний вступ стількох держав, обтяжених комуністичним минулим. Нинішня зміна в ЄС має не тільки кількісний характер, а передусім якісний. За загальною оцінкою, давні структури й схеми мислення не відповідають новій дійсності. Відси – потреба реформи самого союзу. Центральна Європа – це не лише відставання через недавнє минуле, але й інший досвід європейськості. Ця культура й історія геть забуті на Заході, який звик трактувати себе центром, вивищеним понад цивілізаційно відсталу периферію. Ліквідація такого спрощеного світосприйняття і відкриття нового, рівноправного способу буття може завдати травми досвіду західних європейців. Залежно від того, наскільки спокійною виявиться ліквідація кордонів між Західною й Центральною Європою, союз залишиться відкритим чи перетвориться на фортецю, яка не прийматиме нових членів. Тоді східний кордон Польщі стане кордоном при новому, конфліктному поділі континенту на два блоки. Нова залізна завіса, чи, якщо хочете, «оксамитна завіса культури», стане в такому разі межею потенційного конфлікту» [7].

Отже, якщо бути більш докладними, нам треба було б уточнити, що ми прагнемо не до Європи, а до Євросоюзу, пояснити, яка буде іпостась цього Євросоюзу (якщо ми знаємо те, чого не знають в Євросоюзі), і чи хочуть в Євросоюзі бачити членкинею Україну в оглядному майбутньому. Тим часом ні в учених працях, ні в просторікуванні політиків відповіді на ці новоєвропейські виклики немає.


Україна, яка прагне до Євросоюзу

Як відомо, за більшовицького режиму, характер українського життя обумовлювався хитаннями «капеересної» ідеології та практичними можливостями КДБ. За роки незалежності, поволі виробився новий механізм – кластери переважно криміналізованих інтересів. Ці інтереси щільно пов’язані з капіталами, виведеними за межі країни, й не утворюють на внутрішньому ринку гармонійного цілого. Відси, завдяки коливанням соціальних настроїв і напруженій та плідній роботі політтехнологів, кластери інтересів, що приходять до влади, ворогують між собою, радикально міняють цивілізаційний ландшафт для досягнення цюхвилинних економічних цілей. Вони не скеровані на тривалу перспективу, бо насправді така розрахункова перспектива мала б вимірюватися життям кількох поколінь за умов відносної стабільності поступу, а не поточними потребами виживання певних кластерів.

Натомість те, до чого тепер тяжіє команда Віктора Януковича, передусім радикаліст Микола Азаров, називається трансцендентальним інституціоналізмом. Адепти цього напряму зосереджують свою увагу на створенні гадано досконалих інститутів і матриць, нехтуючи такою дрібницею, як здатність цих структур працювати в різних реальних контекстах [8]. До речі, в історії трансцендентальний інститутціоналізм майже завжди призводив до тиранії.

Тим часом за останні двадцять років не вдалося на державному рівні розробити валідну концепцію української державності, ідентичності, ідеї/ідеології, стабілізувати демографічну ситуацію, практично розв’язати питання міжкультурної кооперації, схеми взаємовідношення та взаємозв’язку етнічних мов, культурної, цивілізаційної та соціальної моделі. На тлі тотальної деґрадації інтелектуального та мистецького життя (знищення бібліотек, музеїв тощо, відсутність наукових і творчих шкіл в гуманітариці і т.д.), участь в рештках яких стає дедалі більше соціально диференційована і дедалі більше відірвана від реального споживача. Важко назвати іншу країну в світі, де тотальний консумеризм дав би більш руйнівні наслідки. Розхитаність ладу в країні становить нині загрозу національній безпеці [9].

Ось таким сьогодні є загальний образ України, що нібито прагне до Євросоюзу.


Вихід у безвиході

Наразі ми мали б зрозуміти, що вступ в ЄС – це не просте переставлення українського потяга на європейські рейки. Він не вичерпується адаптацією законів, системи освіти та ін., а передбачає насамперед зміну ментальності сформованого суперетносу зі зрозумілою і еластичною внутрішньою будовою. Тим часом зміна ментальності – трансформація когерентної культурної традиції, розуміння міжмовної комунікації як позаконфліктного процесу, сформованість активного громадянського суспільства, переосмислення історичних конфліктів тощо – відбувається протягом кількох десятиліть і залежить у цивілізації від динаміки заміни попередніх значень і символів наступними або їхнього переосмислення. Здебільшого на це йде період у кілька поколінь. Інакше програми мультикультурних адаптацій провалюються, хоч які вони насправді гарні в теорії й бажані для недовченого чиновництва.

В останньому числі польського філософського і культурологічного часопису «Кронос» головний редактор Вавжинєц Римкєвич розповідає в передовій статті «Монтаж людини» про шеститомник парижанина П’єра Лежандра [10]. Римкєвич називає Лежандра «філософом інституціональних практик», бо саме він у своїй новітній філософській антропології простежив і пояснив ґенезу соціальних структур, описав особливості державних риштовань, які сприяють діяльності індивідумів і соціальних інститутів. І це справді дуже глибока й важлива для нас думка – монтаж людини.

Цікаво порівняти концепцію Лежандра з міркуваннями Дмитра Донцова, що були висловлені на початку статті «Забутий заповіт»: «Основна проблема політичного життя в СССР і в Окциденті – це духовний розклад правлячої верстви. Цей розклад – це занепад думки, моралі і волі. Там, де ця воля ще є, це не є воля або «бізнесмена» (на Заході), або розбійника (на Сході). Коли ж у провідної верстви тьмариться розум, заломлюється мораль і хирлявіє воля, – в пекло і хаос обертається суспільне життя» [11].

Тож перед будь-яким вступом у якісь спільноти (тим більше ще сирої за своєю будовою) треба насамперед вивершити споруду власної держави в усіх її деталях, звернути увагу на умови формування й буття людини, громадянина, розібратися з наслідками етичного релятивізму, який поширився зі зламу 19 й 20 сторіч і остаточно звироднів під диктатом бізнесової псевдопрагматики. Деформація людської свідомості в період зміни кодів цивілізації є причиною багатьох нинішніх соціальних конфліктів, що посилюються через тривалу криміналізацію державного адміністрування.

Зрозуміло, що ніхто в ЄС при здоровій тямі в наші конфлікти втягуватися не захоче. Вся решта – забавки в дипломатію та політичні ігри. Але, що найцікавіше, нам самим перед грюканням у двері ЄС треба відповісти на два питання: 1. Що таке ЄС як ідеалізована Європа? 2. Що таке український соціум і які його перспективи? Тобто слід збагнути, що з чим і навіщо хоче об’єднатися, а тоді вже розписувати на кілька десятиріч той шлях, котрий колись торували козарські рахдоніти.


*Ейдос (грец. ????? – якість, вид, вигляд, образ, мета, сутність, намір) – термін античної філософії і літератури, спочатку означав «видиме», «те що видно», але поступово набув глибшого змісту – «конкретна наявність абстрактного», «речова даність у мисленні»; в загальному значенні – спосіб організації, буття об`єкта (Прим. ред.)


1. http://www.presseurop.eu/en/content/news-brief/393171-and-what-about-democracy

2. Germany-s-Angela-Merkel-Multiculturalism-has-utterly-failed.htm

3. Jean-Claude Barbier. European Union: Political Cultures, Languages and Civic Identities. Published in Books & Ideas, 15 November 2010. ©booksandideas.net

4. Пор. : «La protection sociale coute cher et pese sur la competitivite des entreprises et, en clair, cela signifie que le fait que les salaries francais beneficient de retraites decentes, d’une education gratuite et d’un acces aux soins qui le demeure en principe egalement, entre dans les couts des biens et des services produits en France et qui, de ce fait, ne peuvent rivaliser sur les marches avec des produits et des services venant de pays dont la protection sociale est inexistante. La seule solution serait donc de couper dans les depenses sociales, de reduire les deficits publics qu’elles entrainent, et de restaurer par ces moyens douloureux mais indispensables la competitivite de notre pays sur le marche mondial. Ce raisonnement est simple et les dirigeants de la droite francaise ne comprennent pas qu’il y ait encore des egares pour ne pas en admettre la pertinence et pour defendre des «acquis sociaux» dont le cout entraine sans cesse plus notre pays vers le bas», – у вид.: Jean-Fabien SPITZ. L’etat social et la mondialisation. Publie dans laviedesidees.fr, le 2 novembre 2010 © laviedesidees.fr

5. Пор.: «La veritable conclusion de l’ouvrage ne reside donc pas dans cette frustrante ebauche concernant l’avenement de la forme nationale. Elle est bien plutot a chercher dans des remarques, certes passablement elliptiques, mais qui temoignent d’une recherche en cours, et pleine de promesses, concernant la question de l’universel : si le christianisme a feconde la politique, c’est d’abord, dit Pierre Manent, en inventant l’idee d’une communaute universelle. Et si notre condition moderne est incertaine, indecise, c’est d’abord parce qu’elle est dechiree entre la pregnance de la mise en forme politique de la societe, forme que nous heritons de la cite, laquelle est consubstantiellement marquee par le particularisme, et le sentiment d’une appartenance qui transcende la particularite : cette communaute universelle que nous nommons « humanite », sans tres bien savoir quel sens – moral, juridique, politique ou religieux – nous devons lui donner.», – У вид.: Blaise Bachofen, «L’Odyssee de la politique occidentale», La Vie des idees, 3 novembre 2010. ISSN : 2105-3030. URL : http://www.laviedesidees.fr/L-Odyssee-de-la-politique.html

6. Пор.: «W obliczu umacniajacych sie handlowo Chin, Unia Europejska staje przed wyzwaniem. Z jednej strony, problemem Unii Europejskiej jest jej charakter jako organizacji, gdyz Unia jest zespolem zintegrowanych panstw, lecz nie jest panstwem, co w znacznym stopniu utrudnia wprowadzanie reform i ogranicza spojnosc podejmowanych dzialan. Jednakze, ta roznorodnosc ma swoja mocna strone - Unia Europejska moze byc postrzegana jako inwestycja zdywersyfikowanego ryzyka, gdzie w przypadku zalamania koniunktury (tak jak w czasie obecnego kryzysu), element zysku jest w stanie pokryc element straty. Podazajac za metafora rynkow finansowych, taki portfel UE moze nie przynosi najwiekszych zyskow, ale zapewnia stabilnosc, a takze ogranicza ryzyko. Wzajemne uzupelnianie sie oraz pomoc nie jest jednak strategia dlugoterminowa, dlatego UE, aby moc efektywnie konkurowac w sferze handlu miedzynarodowego, powinna umiejetnie wykorzystac swoja przewage oraz wypracowac wydajny i realny system reform nie ograniczajac sie jedynie do otwartej metody koordynacji. Fiasko Strategii Lizbonskiej, nadmiar celow zaproponowanych przez UE oraz brak determinacji ze strony panstw czlonkowskich wskazaly na koniecznosc zmiany podejscia, i nawet strategia gospodarcza Europa 2020 moze okazac sie niewystarczajaca odpowiedzia na potrzeby dzisiejszej gospodarki swiatowej», – у вид.: Iwona Mertin. Rola Unii Europejskiej we wspolczesnym handlu miedzynarodowym - wyzwania i dylematy. Newsletter "Stosunkow Miedzynarodowych".

7. http://www.opoka.org.pl/biblioteka/X/XU/10mazurkiewicz.html

8. Rein Mullerson. Liberte, egalite and fraternite in a post?communist and globalised world, – у вид.: Vikerkaar 9/2010 (Estonian version), www. Eurozine.com

9. http://www.pravda.com.ua/news/2010/11/17/5580310/

10. http://www.kronos.org.pl/index.php?23389

11. Дмитро Донцов. Літературна есеїстика. Дрогобич, видавнича фірма «Відродження», 2010, с. 578.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Материалы по теме
Зал периодики

Саміт Східного партнерства: без ілюзій і розчарувань

Дональд Туск: Очікування східних партнерів є вищими за реальність у ЄС

Испанские леваки: из радикалов в центристы

Прощай, ЕС. Захотят ли британцы вернуть себе «независимость»

Евразийский союз - это тупик для всех его участников

Саммит разочарования

Восстановление экономики еврозоны? Это ненадолго

Греция - государство без структуры

Экономика еврозоны превзошла ожидания

Триполяризація

Почему неэффективна европейская политика соседства и как ее изменить?

Порядок денний асоціації. Кілька думок про ключові тези

Як ЄС фінансує точки росту

Как Далеко Упадет Евро?

Європейська армія – реальність чи фантазія?

«Европейский союз проживет без украинских реформ»

Почему дефляция – это хорошая новость для Европы

Греція: що буде після перемоги проросійських сил?

Новый макроэкономический реализм ЕЦБ

Під’єднати Європу

10 підстав замислитися про нову монетарну політику ЄС

Без кохання та з розрахунком: Україна втрачає кредит довіри ЄС

В Испании набирают силу "новые левые"

Немецкая спецслужба: Правительство ФРГ все чаще подвергается кибератакам

Європо, не обманюйся! або Дорожня карта для Заходу

Комментарий: "Опрос населения" в Каталонии как фарс

О роли Польши в украинском кризисе

Каталония ставит себя вне закона

ЄС: «вибори» сепаратистів – нова перешкода на шляху до миру в Україні

Навіщо Меркель їде у Братиславу

Украина – не Европа

Призрак строгой экономии бродит по ЕС, падающему в рецессию

"Глибока занепокоєність" німецького бізнесу

Чого зараз найбільше потребує Україна? Досвід реформ у Словаччині

Как Шотландия изменила Великобританию

Мюнхен у дії. Ціна європейського страху

Испания: "государству автономий" грозит дальнейшая децентрализация?

Недружня Єврокомісія. Що чекає на Україну?

Чему Украина может научить Европу?

Россия переписала под себя соглашение об ассоциации Украины с ЕС

Життя європейців: соціальні протести в Іспанії

Український експорт: виробники переорієнтовуються на ринки ЄС

Общественность Испании пытается противостоять сепаратистским настроениям

Почему ЕС не ввел секторальных санкций для России – языком цифр

Перехід до технічних правил і стандартів ЄС: Міфи та реальність. Частина друга

Нестрашна СОТ. Бізнес спростовує міфи

Экономические инициативы - это и есть выводы из кризиса

Як виконати Угоду. Відкрита конкуренція та антимонопольне законодавство. ІНФОГРАФІКА

«Ліві» та війна: франко-українська специфіка

Лешек Бальцерович: Зволікання із санкціями щодо Росії загрожує втратою довіри до ЄС

 

page generation time:0,179