В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Новотвір незалежності

Версия для печати
16 фев 2011 года

Радикальні зміни у житті народів потребують трьох умов: історичної ситуативної можливості, цивілізаційної готовності і характеру відповідної суперетнічноi ментальності. Наш суперетнос досі не сподобився такого щастя, аби всі три чинники разом працювали на… Хотів був уже написати «на мрію про самостійність і самодостатність». Але насправді в нашого суперетносу такої спільної мрії ніколи не було. Та й саме слово «мрія» досить пізно придумав Михайло Старицький. А була натомість і нині є тільки пасмужність бажань тих чи інших груп інтересів, які одвіку намагалися взаємодіяти (рідше і невдало – протидіяти) зі світовими потугами, котрі завжди прагнули прилаштувати Україну до своїх і праведних, і неправедних стратегій [1]. У статті "Україна між "там" і "тут": унікальність постколоніальності" Сергій Грабовський [2] популярно пояснив мозаїчність субстрату українського суперетносу, що й нині впливає на загальну картину ментальності в країні.


У форматі занепаду

З настанням Незалежності, на котру багато хто сподівався, але котра настала раптово і, знову як понад сторіччя тому, з волі Росії, сталося переформатування української культури: вона припинила бути складником комуністичного виховання й ідеологічним чинником у забезпеченні цілей, накреслених панівною парареліґйною громадською організацією. А це означало, що водночас зникла організаційно-фінансова, апаратна підтримка дозволених структур літературних і мистецьких об’єднань. Цей процес наклався на інший, що тривав ще з часів відлиги, – я маю на оці явища внутрішньої еміґрації, ескапізму, виїзд за межі України чималої кількості яскравих особистостей. Вже в сімдесяті роки відчувався занепад хореографічної школи, низки консерваторських напрямів, почалася деґрадація театральної культури, в образотворчому мистецтві зростала орієнтація на споживача. Українська філософія і естетика в кращому разі зосереджувалася на оглядових опусах або історичних розвідках з дуже хитким теоретичним обґрунтуванням [3]. Занепали архітектура і містобудування, що й досі не зводяться на рівні ноги.

«Старе» літературознавство продовжувало працювати в рамцях, створених ще за часів Олександра Білецького, мистецтвознавство, за винятком низки цікавих праць історичного характеру (як от доробок Григорія Логвина), так і не спромоглося витворити власної української методи дослідження (як це відбувалося в Прибалтиці, у Франції, в Росії, в Польщі тощо). Звичайно, більшовицька влада робила все можливе, щоб ніхто ніде «не висовувався», як це було з «Шевченківським словником», обсяг якого врубали, бо він не міг бути більший за російські аналоги, забороняли «незручні» дискусії, громили історико-мистецькі осередки й клуби (ще досі правдиво не описана історія діяльності Клубу творчої молоді). Щоправда, деякі мистецтвознавчі й літературознавчі праці видавалися українською та іншими мовами для закордонного споживача з забороною поширення вдома. Цим займалися такі відгалуження КДБ, як різні т. зв. «товариства дружби». Донині ці видання не описані і в домашній обіг не потрапили.

Протягом деякого часу вдавалося існувати лише тим осередкам, знищення яких довго не могли обґрунтувати «теоретично». Наприклад, концерти й обговорення експериментальної аванґардової музики в Спілці композиторів, показ і аналіз експериментального і буржуазного кіно в клубі «Метробуду» (інколи й на нічних сеансах), у кінотеатрі «Дружба». Позакривати все це змогли тільки за допомогою створення конфліктів у відповідному професійному середовищі. Так само не дали «вилюдніти» українському джазу, який лишень тепер намагається розворушитись.

Багато чого виходило робити в красному письменстві, але на його розвої прикро позначився занепад дозволеної критики і розгром або максимальне обмеження поширення критики неофіційної (самвидав, тутвидав, тамвидав, салони, дискусійні клуби, як от кабінет молодого автора при видавництві «Молодь» чи різного рівня гурти при молодіжній періодиці чи просто збіговинки в окремих митців чи родин – короткочасно у Параджанова, в удови Остапа Вишні, у Вишеславських, у Стешенко, у Авдієвої, котра відкрила світові Шульдішенка, та ін.). Оригінальних творів тієї доби було небагато і особливого поширення вони не набували через надзвичайно ретельний контроль книгорозповсюдження і бібліотечної справи. Тобто, траплялися явища, котрі явищами залишалися для обмеженого кола споживачів. Частина тамтих явищ працювала на тлі якогось опору маразматичній владі, але вже покоління, котре формувалося в часи Горбачова, того «опору» не мало, тобто втратило тло для інтерпретації текстів, і багато з того доробку відразу перейшло до розряду історії літератури. А самі малотиражні видання з історії літератури спирались на марксо-ленінські засновки й за суттю своєю були брехливі, і тому новими поколіннями не використовувались.

Цей ландшафт, звичайно, не повний, і треба було б іще згадати чимало явищ у провінції, але йдеться лишень про те, аби сказати, що ще до Незалежності почався занепад культури, а вибиття з-під ніг тих чи інших форм державної участі в процесах лише прискорило її розклад.


Без культури і освіти

Як і в інших галузях життя держави, в культурі від самого початку була зроблена спроба залишити контроль за правлячою верхівкою, у котрій також почалася моральна й інтелектуальна деґрадація, бо старше покоління урядників так і не змогло допасуватися до нових умов, а новочасні правителі здебільшого до культури безпосереднього стосунку не мали. Підконтрольні бібліотеки почали зникати з культурного обрію, бібліотечне комплектування зійшло на пси, дотоване життя бійців ідеологічного фронту припинилося. Кінотеатри перетворилися на розважальні комплекси чи перейшли на бізнесовий кінопрокат. Театри з кульгавою режисурою й занепалим акторським рівнем, за поодинокими винятками, перейшли на примітивний або проплачений якимись фондами (на користь конкретних осіб) репертуар, аби хоч якось зводити кінці з кінцями. Художники й скульптори перейшли до концепції арт-бізнесу, естрада – до шоу-бізнесу, література стала на комерційні рейки, вдаючись до симптоматичних прийомів запровадження порнографії, батькування. Щоправда деякі літератори вчасно зорієнтувалися, що можна взяти вироблену за радянської доби матрицю й лишень замінити цільові орієнтації: Леніна й Сталіна – на Бандеру й Шухевича, більшовицьких героїв – на героїв УПА і т.д., залишаючи незмінною загальну застарілу антихудожню методу. На тлі колишніх вершинних досягнень Параджанова, Іллєнка якихось поступів за Незалежності взагалі не видко. І неправда, що завинив брак держдотацій, бо Прараджанов свої «Фрески» взагалі робив всупереч цілій державній машині й на ентузіазмі своїх побратимів, про що якось мені оповів, запросивши на вночі організований «неплановий» перегляд для дуже вузького свого кола. За два десятиліття – жодного путящого сценарію, а тим часом можна б і в Грузії, і в Польщі назвати десятки фільмів світового рівня, знятих з мізерним кошторисом. Колись на Кубі та у Парижі ентузіасти започатковували кіностилі в чорно-білому кіно, знімаючи примітивною камерою в ч/б форматі.

Низка поважних явищ у літературознавстві, мистецтвознавстві, культурології, філософії останніх років, як правило, пов’язана із зарубіжними фондами й ґрантами, розповсюджуються публікації символічними накладами, здебільшого не потрапляючи навіть до найбільших книгозбірень країни. З різних причин припинили видаватися кілька давніх грубих часописів (з одного боку економічні фактори, з іншого – невигойний консерватизм видавничого гурту).

Ціни на культурний продукт протягом Незалежності продовжують зростати і вже сьогодні він став привілеєм людей з прибутком вище середнього, а ця категорія людей не завжди належить до споживачів елітарних досягнень культурних. Їм не потрібні, приміром, ні Штокгаузен, ні Ксенакіс, їм вистачить і новорічного балу в опері, котрий люди називають на повсякдень відьомським балом. Або ще якийсь ґлямур для малописьменних VIPів наших. Тобто більшість населення бідної країни від культурного продукту відрубана. Свідомість формується на основі чужих або вкрай примітивних продуктах. І до речі, ледь не задарма.

Призначенці доби Горбачова й перших років Незалежності привели до банкрутства цілої низки книжкових видавництв, а видавничі новотвори початку вже цього тисячоліття здебільшого не виживають за умов економічного й мафіозного тиску. Протягом останнього десятиліття відчутно дається взнаки політичний тиск з боку кластерів різних інтересів.

Природній розвал радянської (у багатьох відношеннях не найгіршої в світі) системи шкільної й вищої освіти так і не вдалося досі надолужити тими чи іншими реформами, що робляться не згідно з законами галузевих наук і загальної педагогіки, а на догоду панівним політичним забаганкам. В результаті по країні – падіння доступності освіти, падіння якості освіти, незабезпеченість освітянських процесів сучасними засобами, знищення позашкільної роботи, нездатність забезпечити школу різних рівнів комплектом підручників, посібників і обов’язкової літератури.


Держава проти

Окремої розмови потребує процес дискримінаційної клерикалізації життя в країні, що розпочався за президентства Ющенка й триває досі. Я вже не кажу, що процес цей відбувається з виразним ухилом на користь лише християнської церкви, підпорядкованої саме Московському патріархату. Справа в тому, що в процесі цьому нема ніякого християнства за своєю сутністю: у нас нема необхідного сучасного набору необхідних текстів, пропагується християнство як попівщина чи церковно-адміністративна політика й бізнес, а не як наріжні настанови Нового заповіту й Вітців Церкви. Церква активно використовується в міжпартійних чварах, дискредитуючи віру й поляризуючи населення, котре для цієї поляризації має силу-силенну інших моральних та економічних підстав.

Надзвичайно важлива іще одна обставина: відчутний опір створенню українських електронних ресурсів. Тенденції світового розвитку в цій галузі свідчать на користь розширення електронних видань періодики, доступності електронних архівів для загального користування (на безкоштовній чи платній основі), створення загальних можливостей користуватися українськими культурними ресурсами. Тим часом, у нас ця справа тримається тільки на розрізнених зусиллях кількох подвижників і ентузіастів, що їхні можливості вельми обмежені, і не привертає ніякісінької серйозної уваги держави. Причому парадокс полягає в тому, що «вартість питання» часом сумірна з коштом купівлі одного-двох футболістів. Але, зрозуміло, що споживач футбольного видовища як електорат важливіший, ніж споживач інтелектуальних ресурсів, котрий внаслідок читання може робити небажані висновки з приводу свого життя й ситуації в країні. Дивина, але факт, що держава не забажала належним чином підтримати перспективні національні проекти зі створення власних засобів читання й праці з електронними ресурсами, а зарубіжні пристрої (вже набагато дешевші за вітчизняні), котрих на ринку останнім часом як не всіялося, блокуються за допомогою економічних важелів. Через особливості державного мита і схем поставок дешеві пристрої просто не допускаються до прилавка, а пристрої в діапазоні 90–170 доларів стають в Україні удвічі дорожчими. Це називається централізоване одержання зиску за рахунок майбутнього інтелектуального і культурного потенціалу України.

Зрозуміло, що на тлі загальної деґрадації в країні нищаться бібліотеки, клуби, культурні центри, разюче й на десятиліття (якщо не століття) змінюється обличчя міст і руйнується історичне середовище. До речі, це не тільки нинішня чи більшовицька пеня,– таке в нашій історії траплялося доволі часто. Особливо разючим прикладом став Київ, де конфліктує відразу багато бізнес-інтересів. Але в центрі уваги можновладців ці «маленькі трагедії» культури не опиняються, бо багато хто й сам бере участь у руйнуванні історії, та й рівень ментальності не дозволяє зрозуміти, що державні очільники минають, а культура залишається…


Висновки

Прикрий нинішній стан із національною культурою, звичайно, пояснюється поточними трансформаціями української ментальності. Доки ця ментальність не подолає свою мозаїчність, я не бачу поважних перспектив для розвитку саме української культури в Україні. За сприятливих умов стабілізація мала б завершитися приблизно до 50-х років нашого сторіччя, але ж де узяти ті «сприятливі умови»? Нащо морока з Сильвестровим, Стеценком, Грабовським, коли можна зіграти й поспівати «Мурку», послухати Поплавського чи Гордона, подивитися на Сердючку, а тоді вбратися в якусь престижну одіванку за кілька десятків тисяч доларів та поїхати в броньовику з охоронцями до церкви, де перед Божим храмом розігруватиметься поганське дійство.



1. Пор.: Олексій Толкачов "Українська Мрія: шлях в майбутнє", – у вид.: УП, четвер, 23 грудня 2010 року.

2. УП, Середа, 05 січня 2011.

3. Пор.: "Отже, філософія. Ішли (перефразуючи Тичину) один у Фрейда, другий у К`єркегора, а третій "линув, де орли, типу Михайла Лівшиця, автора короткого курсу модернізму в упаковці "чому я не модерніст". Філософи перебували на статусі пророків, а філологи, які про них писали, - на статусі євангелістів" ("Іншологія: діалог із С. Аверинцевим", - у вид.: Марина Новикова. Міфи та місія. Вид. "Дух і літера", К.- 2005, с. 366).

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Материалы по теме
Зал периодики

Лінія фронту

Під якими гаслами просувати Майдан на Схід?

Как котят. К чему привела "поправка Кличко"

Украинское здравоохранение хронически больно. Его легче «похоронить», чем «вылечить»

СРСР та Україна: де жити краще

Власть собственности или собственность власти: Вадим Карасев о самой важной реформе

Как объединить "донецких" и "бандеровцев"

Год от года не легче

Ирина Бекешкина: "Люди хотят не диктатора, а пришествия Господа Бога…"

Как нам стать "ежиками": возможно ли "украинское чудо"?

Двадцать лет деградации, что дальше?

Что позволено кацапу – не позволено хохлу

Цугцванг Януковича-3: разбор полетов

Чому в Україні немає моральних авторитетів

Если партии выполнят свои обещания после выборов, украинцы "утонут" в долгах

Економіка Західної України. Цифри

Ресурсомор: чому вимирає Україна?

Языковой закон. Платит народ

Деньги — главное оружие XXI века

Детишек Кривого Рога три года травили ядохимикатами

В ожидании демократии - 2 (заметки на полях)

Договору понадобилось добавочное время

Максим Лациба: головна проблема — некомпетентність громадянина

Про чиновників та їхні пільги

Всеукраїнський перепис населення: мовний аспект

Лесь Танюк: Україна не могла піти шляхом Прибалтики

Україна – країна на валізах?

Эксперты называют одноразовым новый закон о выборах Верховной рады

Про зміст сакраментальних цифр і небезпеку самозасліплення ними

ДМИТРИЙ ВЫДРИН: «В УКРАИНЕ ВСЕ ТЕЧЕТ, НО НИЧЕГО НЕ МЕНЯЕТСЯ»

Молодое поколение России и Украины: пути содружества и вызовы эпох

Как Украине избавиться от «совка»?

Украина в мировых координатах человеческого развития

Кому нужно чрезвычайное положение?

В опозиції до України

Соціолог: «В Україні вже 20 років точиться боротьба між сільським жлобом у вишиванці та сином партноменклатурника»

Тюрки посоветовались в Алма-Ате

Станислав Кульчицкий: у молодежи другой взгляд на историю

Градус зростає: революції восени не буде

Генплан-2025: які зелені зони знищать

Неумеренный климат

Двадцать лет демократического транзита

Избиратель, твой номер шестнадцатый!

Нацбанк бьет оттоком

20 лет без СССР

Мир хатам, війна палацам: влада вперто штовхає Україну до крові

Самодеструкція молодих демократій

ЖКХ отдают в хорошие руки

Україна між Сходом і Заходом: стара історія на новий лад

Льготники провели разведку боем

 

page generation time:0,365