В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Пенсія на зламі

Версия для печати
23 мар 2011 года

Останні праці з антропології західної цивілізації видатного французького вченого П`єра Лежандра "Свічадо нації: національна школа адміністрування" та "Dominium Mundi: імперія менеджменту" (2007) якось пройшли у нас непоміченими. А дарма, бо вони дають багато до розуміння того, що відбувається сьогодні в Україні. Західні вчені, передусім, звичайно, фахівці з філософії антропології, ще по Другій світовій війні стали на мову про близький цивілізаційний злам у світі. Цей злам – з усіма його потрясіннями й планетарним перерозподілом ресурсів і власності ще в третій чверті минулого віку назвали ґлобалізацією. При цьому звичайні «людські» цінності до уваги не брались, бо саме релятивізація цінностей від зламу 19–20 ст. саме перейшла в процеси віртуалізації цінностей, котрі своїм робом частково підпорядковувались потребам ґлобалізаційної ефективності. Особливо добре це видко на прикладах краху залишків державного романтизму з його вертикалями культів, теоріями поступу, постійної реінтерпретації традицій тощо.


Ефективний менеджмент неефективної економіки

Ще по Другій світовій війні лінгвофілософи показали розвал звичних структур на прикладі зміни або переінакшення описової термінології, що використовувалась у державному будівництві. Тектонічні зрушення відбулись у літературі, мистецтві, в гуманітарних науках, бо вони є найбільш чутливими й заздалегідь розпізнають майбутні соціальні струси. Філософи й антропологи досить рано почали говорити про перехід від традиційного державного будівництва та політики до ефективного ґлобального (у випадку України – псевдоґлобального) менеджменту, при якому наперед виходять інтереси кластеризованих бізнесів. Цікаво при цьому спостерігати переформатування профспілкових, церковних та інших схем соціальної організації.

Також надзвичайно важливо вчасно зрозуміти й усвідомити характер нової соціальної сфери, підпорядкованої не ідеям державності, романтичним пориванням до сяйних верховин рівноправності й благобуту, реліґійних устремлінь до плекання добра й братньої любові, а прагматиці ефективного менеджменту. Звичайно, в межах бізнесових кластерів можуть функціонувати (і функціонують) фантазми ритуалів і корпоративної етики, але робиться це далебі не з вищою метою, а задля кращої роботи механізму менеджменту. Як пише професор Принстонського університету Шелдон Волін, "залишається наріжне питання: як зрозуміти той факт, що напрям сьогоденної політики й соціальної реформи тяжіє до форм влади й контролю, які насправді протилежні тому, про що каже політичне керівництво, ЗМІ та оракули з інтелектуалів. Якщо за традицією політичні інститути були соціальним засобом "упорядкування змін", то тепер (...) вони стали справою приватного підприємництва, а саме – "об`єктом розрахункових стратегій максимізації прибутку", котрі, своєю чергою, доруйновують залишки табу. Через це ми й увійшли в добу "інвертованого тоталітаризму", що насправді приховується за усміхненим обличчям "керованої демократії". Якщо класичний тоталітаризм "непокоївся через усілякі обмеження" і "не зважав на усілякі кордони" та тяжів до проекції себе назовні, "інвертований тоталітаризм" – проектує владу всередину. За старомодного тоталітаризму держава сприймалася як центр влади, "даючи важелі для мобілізації й реконструкції суспільства", а інвертований тоталітаризм, навпаки, продовжуючи використовувати повноваження і ресурси держави, посилює їхню динаміку за рахунок інших форм влади, а саме "симбіозу" традиційного уряду і приватного керування у вигляді корпоративного бізнесу"1.

В економічно найпродуктивніших країнах цей процес наразі завершується, що співпало з виходом з кризи. В інших країнах він саме у розпалі, як от у Центрально-Східній Европі. А в нас – без жодного обґрунтування і фізичних та економічних передумов – відбувся перехід від декадентського месіянізму Віктора Ющенка до реформ у виконанні команди професіоналів2. Це такий наш український нетермінологічний еквівалент завбаченого Лежандром ефективного менеджменту. Тобто ефективного менеджменту абсолютно неефективної вітчизняної економіки.

Саме цим прагненням команди професіоналів до ефективного менеджменту, на мою думку, пояснюються спроби економізації культури, освіти тощо з побіжним перекроюванням життя й етосу цілих шарів суспільства.


З реформою доведеться потерпіти

Економісти достатньо вже написали й продовжують писати про вади стратегічної пенсійної реформи3. Але, на мою думку, провальність грандіозного задуму професіоналів не в першу чергу вимірюється готівкою. Бо наразі в Україні йдеться про централізований задум викреслити з соціального і культурного життя кількамільйонного шару населення.

У нас жоден дотичний до цього фахівець не замислився над таким простим питанням, як от «що робитиме і як житиме пересічний пенсіонер за умов ефективного менеджменту?». За умов секретно сформованого віртуального споживчого кошика той самий конкретний пенсіонер позбавляється можливості підробітку для виживання –найневигідніші пропозиції роботи у нас, як правило, вичерпуються віком у 55 років, повноцінного медичного обслуговування (захмарна вартість без можливості реального покриття, оптимізація периферійних лікарень при розваленій транспортній системі та відсутності персоналу для догляду), відсікання від курортного обслуговування (нереальна вартість, знищення структури необхідного вікового обслуговування, спеціального харчування). А також відсікання величезної кількості населення від повноцінного харчування (на рівні мінімальних геронтологічних рекомендацій). Багато хворих пенсіонерів не мають коштів для живлення за призначеною дієтою; деякі категорії ні за які гроші не можуть забезпечити себе в місцях проживання необхідними для дієти продуктами, наприклад діабетики; про якість наявних продуктів шкода мови4.

Але є ще такі речі, як соціалізація та залучення до культурного та духовного життя, що традиційно були важливі не тільки для пенсіонерів, але й для тяглості національної культури в цілому. Бо національна культура, котра, що б там не казали, приречена на вимирання (або щонайкраще – на музеєфікацію) в ґлобалізуючому середовищі, традиційно потребувала вікового досвіду й інформаційної спадковості.

Соціалізація стає для пенсіонера неможливою через усім відомі негаразди з транспортом (ціни, некомфортність, ускладненість проїзду з точки А до точки Б, непридатність нашого транспорту, шляхів і пішохідних зон для пересування літніх, хворих та інвалідів), відсутність форм соціальної організації, зруйноване середовище спілкування між поколіннями.

Пенсіонер автоматично виключається з культурного життя суперетносу. В країні провадиться послідовне знищення книгозбірень (від фізичної ліквідації чи оптимізації їх на периферії, до припинення нормального комплектування в центрах), давно нема ніяких читалень (колись були ще й паркові), стендів з періодикою (а передплатити не 5–10, як колись, а навіть 1–2 видання пенсіонер не подужає). Знищені клуби з їхньою лекційною роботою (колишні вогнища культури), лекторії. Тільки де-не-де по театрах (у центрі) можна надибати квиток ціною в 30–60 гривень, а так усі заходи коштують 200–400 грн. і вище. Районування закладів складається таким чином, що їхніми відвідувачами переважно є мешканці прилеглих територій, – навіть у столиці у половину районів ви просто не доїдете додому після вистави громадським транспортом. Ціна книжок на первинному ринку захмарна, вторинний ринок нерозвинений у центрі, а на периферії його просто немає. Вітчизняне радіо (за винятком каналу «Культура», що не забезпечене належним покриттям) не розраховане на нормальних людей старшого віку, тим часом ефективний менеджмент телебачення також орієнтується здебільшого на активну авдиторію марґіналів, а не літніх осіб з елементарним культурним досвідом і запитами вище середніх.

Здавалося б, притаманні урядники спочатку мали б замислитися бодай над частиною цих проблем, але самі засади ефективного менеджменту потребують зовсім іншого – емерджентного – цілепокладання. Це ж недарма така «марниця», як якість життя, у нас поза медициною не тільки не параметризуються, але серйозно й не обговорюється. За всі двадцять років незалежності якість життя українця не була на порядку денному у Верховній Раді України. Сподіватися, що хтось на цей аспект зверне свою ласкаву увагу, не випадає, бо Президент чесно й відверто визнав: «Треба потерпіти – ще раз повторюю – набратися терпіння, не брехати людям, а казати правду, дивитися в очі і йти уперед. І ми зробимо свою справу»5.

Ось на таку епоху припадає наша пенсійна реформа, і справа тут не у зловмисництві чи нефаховості професіоналів, а в об’єктивних процесах доби віртуалізації, коли бізнесові кластери зацікавлені лише в ефективній максимізації прибутку. Збереження відпрацьованого біоматеріалу, тобто пенсіонерів, у сферу їхньої уваги не потрапляє.


1. Див.: Grahame Lock, Francesco Maiolo у польському час.: Kronos 3/2010, 23 лютого 2011 року. Пор.: Владимир Золоторев "От государства к системе проектов: тренд недалекого будущего", – у вид.: http://club-seminar.livejournal.com/4503.html

2. Див.: Микола Козирєв "Нелюдське, занадто нелюдське", - у вид.: "УП", 24 лютого 2011.

3. Сергей Терехин "Лучший пенсионер - мёртвый пенсионер", - у вид.: "УП", 24 лютого 2011. Цікавий також матеріал на сайті Центру Разумкова за 25.02.2011.

4. Див. також дані Інституту Горшеніна: "Третині українців вистачає грошей лише на їжу", у вид.: "УП", 24.02.2011.

5. http://www.pravda.com.ua/news/2011/02/27/5965568/

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Материалы по теме
Зал периодики

Как выглядит пенсия по-европейски

Кто сможет рассчитывать на благополучную старость?

Дело всей жизни

Пенсія від сім`ї

Чи доживуть пенсіонери до 2050 року?

Пенсиям осталось жить 18 месяцев Украина

Социальный лифт, идущий вниз

Глобальное старение и госбюджеты

"Заробитчанская" пенсия

Пенсія заробітчанина: недовіра до держави гальмує урядову ініціативу

Вбивча солідарна система

Пенсія британців поступово віддаляється до 70-річного віку

Як реформувати пенсійну систему

Ангел-хранитель одиноких стариков на Украине

Пенсии на государственном счету

Японских пенсионеров попросили раньше умирать

Все больше немцев и после 60 лет продолжают работать

Почему население стареет?

У пенсий тяжелая судьба

«Жертвы» реформы: куда пойти работать тем, «кому за…»

Пенсійні забави Уряду

Зуд разрушения

Пенсионная система в ФРГ: уравнение с тремя известными

Деньги на старость, или Размышления неравнодушного

Пенсии: опасный разворот

Государство против всех

Технологии пожилого общества

Пенсия по смерти

Ресурсомор: чому вимирає Україна?

Кризис старшего возраста

Выгодно ли повышение пенсионного возраста бюджету и экономике России?

Пенсия: хорошо там, где нас нет?

Кабмин приготовил для украинцев новые условия труда

У Євросоюзі гряде «зрівнялівка зарплатного мінімуму»?

Страна множит риски дефолта

Справжня пенсійна реформа — суспільний пріоритет сьогодення

Пенсии нового времени

Евсей Гурвич: Повышение пенсионного возраста – путь решения проблемы старения

Институциональные рамки старости

Кто остановит министра Близнюка-2: правительство готовит украинцам миллиардную аферу

Над трудом придется еще поработать

Проблеми пенсіонерів. Влада не справляється – Сушкевич

Провідні економісти пропонують підвищити пенсійний вік у Німеччині до 69 років

Особливий період у мирний час: чому пенсійна реформа спровокувала протести

Володимир МАКЕЄНКО: «Досить загравати з народом»

Вкладчики внесли свой вклад

За пенсией в офшор

Станция Накопительная закрыта

Пенсионный абзац

Чи є життя на пенсії?

 

page generation time:0,225