В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Національна ідея в українській інтерпритації

Версия для печати
25 сен 2003 года

     Ідея держави як громадянського суспільства і національної особистості, яка плекає кращі риси свого суперетносу, передусім працьовитість, обов’язковість, ретельність, ритуальне ставлення до величезного світу навколо себе – це і має бути українською ідеєю сьогодні
     
    
Давно помічено, що живі організми породжують системи кодів, котрі дозволяють їм взаємодіяти з довкіллям, виживати і відтворювати свою популяцію. У людей ці коди – мова, схеми елементарної поведінки в групі, прийоми орієнтації в бінарних чи тернарних системах та інші – спрадавна породжували й породжують найскладніші соціальні тексти: від космічних (міти, ґлобальні ідеології, тощо) до локальних (правила бінарних ігор, скажімо, хокею). Ці коди і тексти є альфою та омегою існування лише для тих груп, соціумів, етносів, які прагнуть чи змушені обмінюватися ними й розуміють їхнє постійно актуалізоване значення. В інших групах (соціумах, етносах) ці коди й тексти піддаються неуникному абстрагуванню та перетворенню в матеріал для нових кодів і текстів (приклад – історія християнства), переосмисленню (зодіакальна ворожба), скам’янінню (мертві культури), химерізації (віра самарян), реінтерпритації (ленінізм по відношенню до марксизму).
     Ці коди й тексти (особливо часто повторювані – ландшафт, наріжна бінарність, тернарність тощо в космогонії, психофізіологічні референції, та інші) утворюють стрижень народу, тобто його культуру. А вже культура народу так чи інакше реалізується у залежності від чималої низки об’єктивних та суб’єктивних умов, і в результаті дає нам діалектику цивілізації.

    
Земні метаморфози космічних перспектив

     Такі реґулятори самовизначення працюють більш-менш безперебійно (і тим краще, чим герметичніша спільнота) аж до періодів глобальних катастроф і конфліктів, коли етноси поглинаються одне одним, нашаровуються, розчиняються один в одному і т.д. і т.п. Про це детально написано в працях Гумільова. Але до ритмів біологічних, про які він пише, треба б додати такий фактор, як рівні розвитку людської свідомості (кореальна, доміфологічна, міфологічна, міфологізуюча, ритуальна, ритуалізуюча, постритуальна і т.д.).
     На всіх цих величезних відрізках часу відбувався ще один важливий об’єктивний і вельми важливий процес: від точки чи лінії на земній персті оселя людини поступово ширилася в напрямку планетарності, а Я поступово виокремлювалося з безлічі я, доки через ліриків і релігійне сектантство не ствердилося у романтиків як окрема особа (згадайте Вітмена).
     Ці схеми, які ми конструюємо за порадами Гумільова, Вернадського або великих містиків-ініціатів з якоїсь космічної перспективи, насправді завжди реалізувалися з великою кров’ю, зубожінням, поразками і стражданнями. І що ближче до сьогодення, то рахунок невблаганної смерті збільшувався. Треба також додати, що будь-яка схематична абстракція не може враховувати почуття окремої людини або бажаний напрям того чи іншого розвитку. Якщо ми стверджуємо, наприклад, що за статистикою аварій на шляхах України сьогодні має загинути така-то кількість людей, це не означає, буцім хтось хоче, аби таке сталося. Якщо ми говоримо, що етнос є якась більш-менш формалізована структура, віртуальна побудова з низкою гаданих ознак, то цілком можна вважати, що зі зміною структури і модифікацій ознак неуникно модифікується і утворення, котре ми називаємо етносом. Хоча, приміром, щиро хотілося б, аби мудрі й здебільшого шляхетні атенці існували вічно.

     Національна ідея: від риторики до дії

     Впродовж усієї історії етноси і належні до них люди визначалися зсередини і ззовні цього самого етносу по-різному. Так само по-різному зсередини й ззовні визначалися багатонародові спільноти. Хоча, зрозуміло, моноетнічні утворення завжди мали виразніші характеристики, ніж багатонародові. Існували та існують з цього приводу сотні теорій, але більшість авторів схиляється до того, що першою етнічною ідеєю – або, якщо хочете, національною ідеєю – була теорія, зафіксована в біблійному колі писань. Народи могли вважатися обраними, як от римляни. Однак у римлян радше йшлося про обожнювану аристократію або про поєднання ідеї первосвященика (шамана) з ідеєю аристократа, а не симуляцію національної ідеї втіленої в богообраному народі.
     Одним із найповажніших досліджень національної ідеї наприкінці минулого століття була книжка пана Кона (Hans Kohn The Idea of Nationalism:  A Study in Its Origins and Background). Кон, зокрема, розповідає, як за середньовіччя поєднувалася сакральна антична ідея з секуляризованою гебрайською ідеєю, аби вже в Новому часі дати унікальне усвідомлення ідентичності божого, натурального та національного закону. Зрозуміло, Кон вітчизною справжніх слонів, тобто новочасного націоналізму, називає Америку, бо саме там ідея ця очистилася від таких обов’язкових компонентів, як спільність крові, землі та історії… Американська національна ідея спирається на абстрактну віру в креативний дух своєї країни, в її демократичні перспективи, як колись писав Вітмен.
     Взагалі віднедавна спостерігається безсумнівне пожвавлення інтересу до кола тем, пов`язаних з поняттям національної ідеї (зокрема української національної ідеї). Національну ідею напружено розробляють в багатьох країнах – від Австралії до США, включно з усим пострадянським простором. На цьому тлі, як пише російський дослідник Костянтин Крилов, активізуються „процеси поступової легалізації національно-патріотичної риторики – на жаль, швидше саме риторики…, а також демонстративне дистанціювання багатьох відомих громадських діячів від надмірно прямолінійних ліберальних тез, колись дуже популярних у цьому середовищі”. Це явище типове не лише для російського суспільства, а й для українського. Особливо після того, як носії ідей в практичному житті продемонстрували, на що вони здатні. Результатом їхнього переходу від поетичної риторики до діла стали провалені програми, розвалені міністерства, зраджені рухи тощо.
     Ці своєрідні ліберальні симуляції „національно орієнтованого мислення", – як слушно зауважив Крилов, – скерованого на ліберальні плани, котрі можна назвати національним проектом. В Росії під національним проектом розуміють спосіб досягнення універсальних (ліберальних) цілей специфічними (національними) засобами. Національні особливості та інтереси тут сприймаються як ресурси, які можна використовувати для побудови ліберального суспільства. Національний проект – це спосіб утилізації "національних властивостей" і "національного інтересу". Національна ідея тут вбачається способом мобілізації нації для здійснення (того або іншого) національного проекту. На маргінесах міркувань Крилова можна додати, що в російському розумінні „національний інтерес” передбачає зверхність саме російської національної ідеї, об’єднання цивілізованого світу під орудою Москви. Зараз ми є свідками того, як вже укотре ця національна ідея експлуатується через гегемонію Росії на пострадянському просторі.
     До речі, для національних ідей на схід від Карпат, як зауважив тридцять років тому ще один солідний дослідник націоналізму Джон Армстронг, величезне значення має символіка імперського міста. Щоправда, ідея небесного і земного Єрусалиму породження не американської, а радше європейської християнської думки.
     Попри те, що розмова про національну ідею сьогодні вийшла на ґлобальний рівень, сутність її не стала більш зрозумілою та прозорою, хоча за неї чи в боротьбі з нею за весь час від доби передромантизму полягли десятки мільйонів людей. Стало, отже, очевидним, що національна ідея – це реінтерпретовані й використовувані з певною політичною метою тексти.

     Українська ідея сьогодні

     Інтенційний, а не органічний характер української національної ідеї, власне, несамохіть визнають у своїй передмові й упорядники академічної антології „Націоналізм” Василь Лісовий та Олег Проценко (Київ, „Смолоскип”, 2000). Національна ідея в Україні сьогодні – це ретрансльована ідеологія запізнілих романтиків, котрі свої роздуми спирали на ідеалістичні роздуми про те, якою могла б стати держава за тих чи інших політичних комбінацій в історії.
     Але не стала… З найрізноманітніших і дуже болючих причин. Майже ніколи в двохсотлітній історії українським елітам не вдавалося об’єднатися в ім’я щиро державницької мети. Поділялися за походженням, за географічною ознакою, соціальною. Ті за Мельника, ті за Бандеру, ті в ліс, а ті – по дрова. І ніколи – єдиним фронтом. Хоча б перед обличчям спільного загину. Так було і є у вітчизні, так було і є в діяспорі. Найновітніша історія – від доби перебудови – свідчить про те саме. Еліти пильнують у різний спосіб власні інтереси, відмінні від несучих структур, і в кожному разі далекі від реальних інтересів українського майбутнього. Та ще й не так пани дошкуляють, як ті підпанки…
     Тобто віднині і довіку треба здати в історію солодкі мрії романтиків і постромантиків та молодечі мрії кінця минулого століття. Доки ми бавилися в молодецтво, по-іншому налаштовані прагматики перекроїли національну долю на свій копил. Нинішні підписи ставляться керманичами країни не під хрущовським блефом, а під тим, що в дійсності починається у кожного за порогом власної домівки…
     А проте… Куди ж поділися й пощезали всі ті коди й ритуали, без яких нема ні народу, ні держави, а є пасажири з квитком в один кінець, без повернення туди, де бенкетують еліти? А вони нікуди й не поділися, а тільки поміняли своє значення.
     На мій розсуд, формуючи комплексне поняття національна ідея сьогодні, нам треба врахувати і стан держави нині, і світовий позитивний досвід. Навіть на елементарному рівні, як от ми говоримо про точність у крові одних народів, працелюбність інших тощо. А також залучити досягнення таких сучасних напрямків думки, як етноекологія, брендинґ національного продукту тощо. Необхідно зробити українськими, привласнити українству такі риси, як шанування наполегливої продуктивної праці, поважливе ставлення до природних і духовних ресурсів як до основної цінності життя, збереження і часткову реставрацію національних схем буття. І практично це можна зробити за будь-яких умов технологічного поступу, – приклади Японії, Ізраїлю, Фінляндії, Австрії та ін.
     Ідея держави як громадянського суспільства і національної особистості, яка плекає кращі риси свого суперетносу, передусім працьовитість, обов’язковість, ретельність, ритуальне ставлення до величезного світу навколо себе – це і має бути українською ідеєю сьогодні. Свобода і творчість у парці мають стати національними рисами українського громадянина. Скерувати всі сили людської душі на вільне самовираження кожної особистості. Свідомість вільної людини має скеровуватися на любов, на Бога, на природу, на збагачення її своєю працею, а не на те, на що цю людину хочуть перетворити люди негідні й ниці – на маріонетку в іграх тимчасовості, своєї підлоти і скінченності. Така національна ідея – частка однієї душі й душі українства загалом – наддуші, як сказав Р.Емерсон (1). Лише така національна ідея може мати раціональне й філософське обґрунтування, лише вона здатна зберегти саму державу, чи принаймні її образ.
     (1)Р.У.Емерсон (1803-1882), представник і глава американського філософсько-літературного руху трансценденталізма. Основні ідеї, які розвивав Емерсон – це ідеї соціальної рівності “рівних перед Богом” людей, самовдосконалення , близькість до природи, очищення людини від “вульгарно-матеріальних” інтересів.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Материалы по теме
Проект "Украина"

Мифологема «цивилизационного выбора» и ее роль в современной пропаганде

Східні європейці чи західні слов’яни: проблеми ідентичності у Центрально-Східній Європі(II)

Східні європейці чи західні слов’яни: проблеми ідентичності у Центрально-Східній Європі(I)

Атеисты - народ плечистый

Тайны пост-апостолов

Ортодоксы у врат перемен

Миритися важче, ніж сталити обух

Національна ідентичність: чи варто від штучних утворень очікувати автентичності

Симулякри несвободи

Тринадцатый вызов: на пути к катарсису

Внутрішньонаціональні поділи в Українi

Ксенофобія в Україні: статистика взаємної неприязні

История, обреченная учить

Рабий бизнес или Res publica?

«Украина – не Россия»? - реакция на сообщение о публикации новой книги Л.Кучмы.

Що знають соціологи про національні почуття

Семь «Я» украинского «Мы»

Українська ідентичність: важкий крок до амбіції

Украинская мечта и сон разума

Заморочена ідентичність.

Самоидентификация будущим

Перекресток цивилизаций

Знаково-символические аспекты «национального проекта» РФ и возможности их использования при формировании новой украинской идентичности

О государственной стратегии формирования национальной идентичности в России

Немецкая идентичность - прошлое и настоящее

Споры вокруг европейской конституции

Что значит “быть русским”?

Русские в странах Балтии готовы идентифицировать себя скорее со страной проживания, чем со своей национальностью

Таджики – не арабы!

Сусіди України коментують підписання угоди про створення ЄЕП

Піар-леґенда

ЕС как клубок геополитических опасений

Європейська ідентичність: факти і вимисли

Острахи та сподівання європейських націй на порозі ЄС

Фантоми української та європейської ідентичностей

Этнокультурный ренессанс на постсоветском пространстве

Идентичность в России: «Мы наш, мы новый мир построим?…»

Украина – не Белоруссия

Казахский выбор: «зов крови»

Грузия - Европа или Азия?

Армяне – нация третьего тысячелетия?

Маленькі нотатки про великий Конгрес

Миротворцы не гарантируют Украине место под „западным солнцем”

Дні українства в Україні

Подорож до пост-модерної ідентичності: чи Україна разом з усіма?

Парадоксы американского национализма

Зал периодики

В гостях у БИНТЕЛ — Майкл Блейзер

Ще про нефальшивих ветеранів. Божа кульбабка

Другой день. Почему 8 мая для Украины важнее 9-го

Нужна ли стране национальная идея

Історик Станіслав Кульчицький: після цієї війни українці позбудуться відчуття малоросійства

Для чого нам декомунізація? Чотири уроки французького професора Мельника

Україна «декомунізується»: пропаганду комунізму й нацизму офіційно заборонили

Перевинайдення Галичини

Мастер брендов и основатель компании FEDORIV рассказал, какой должна быть украинская национальная идея

Украинцы еще себя покажут

Наша Стіна. Тільки україноцентризм здатен захистити нас від утрати державності

О том, почему украинцы сейчас не могут стать богатыми: мнение экономиста

«Русская весна» 1918 года. Украину присоединяли к СССР под лозунгом «Смерть украинцам!» (+фото)

ПОСТКОЛОНІАЛЬНА УКРАЇНА. Частина перша

Немецкая идентичность в опасности?

Как Украина стала Литвой

Нация «Украина». Что мы должны о себе знать

Європейський «генний код» Донбасу

Новояз Украины, или Как мы стали говорить

Дивний "русскій мір"

Юрий Андрухович: Украина сражается за ценности, Европа думает о цене

АГОНИЯ РОССИИ

Молдавский политолог: "Украинский мир" оказался сильнее "русского"

Льйоса: Боротьба українців важлива для свободи у всьому світі (КОНСПЕКТ лекції)

Утраченные ориентиры

Битва за місце в історії

Куди веде вулиця Леніна?

По морали военного времени

Сім очікуваних несподіванок

Чому русскіє ненавидять слов’ян

Постала нова Україна. Путін програв стратегічно

Все мы украинцы

Любити й не питати, за що...

Інший Донбас. Європейський слід

Психология памяти, или Почему восточные немцы с теплом вспоминают о ГДР

Політика історичної «амнезії»: недозволена розкіш

Про політику пам’яті

Чи брешуть рейтинги? Цінності українського суспільства та передвиборчі очікування

Приметы победителя: сети, конструктивизм, эмансипация

Трансформация коммуникаций: от коммуникации империй до коммуникации граждан

Код нации

НАРИСИ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ: СЕК`ЮРИТИЗАЦІЯ

«Зробити всіх «росіянами»!»

Нариси української ідентичности: сенсуалізація

Структурная теория коллективных идентичностей и проблемы России

"Де закінчується Україна, яка не Росія? На якій області?"

Донецьк, ще є час перемогти!

Сергей Грабовский. «Доктрина Брежнева–Путина»: новая редакция

Українське ХІХ століття: асиміляція неможлива

Как жить в одной стране с людьми Донбасса?

 

page generation time:0,163