В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Правда як дві

Версия для печати
11 май 2011 года

«Коли я вживаю слово, – радше глузував Гладун, – я сам обираю для нього значення на свій розсуд, не більше й не менше».

«Питання в тому, – сказала Аліса, – чи можеш ти змусити слово означати стільки різних речей».

«Питання в тому, – відповів Гладун, – хто хазяїн, і по всьому… недоступність! Так я кажу!»

«А не скажеш ти ласкаво, – попросила Аліса, – що це означає?»

«Оце розумне дитя, – вельми задоволено сказав Гладун. – «Недоступність» означає, що годі вже про це, і було б добре, якби ти натякнула, що маєш далі робити, бо, сподіваюсь, ти ж не простоїш тут усе своє життя».

«І справді це слово означає дуже багато», – задумливо відповіла Аліса.

«Коли я змушую слово так багато для мене робити, – сказав Гладун, – Я завжди приплачую».

«O!» – вимовила Аліса. І від великого подиву більше не додала нічого.

(Луїс Керол «Аліса у дивосвіті»)



Двадцять років політичних борінь у незалежній Україні так і не кинули світла на гадане майбуття вітчизни, котрій доля дозволила відламатися від імперії соціалістичного табору внаслідок непорозуміння між відомствами, які розробляли сценарії «оновленого Союзу». За цей відтинок часу вдалося більш-менш відверто сказати те, що було не договорено або мовилося потайки за більшовицької диктатури. Вийшло чимало солідних праць, які промальовують затуманені ситуації в українській діахроніці, відкривають нові поклади фактів, але в царині з’ясування реальної ситуації з нинішнім українським суперетносом твори мали (й надалі мають) або партійне, або вузько ідеологічне, або відверто українофобське забарвлення. І саме в цій царині розігрувалися основні політичні авантури, даючи можливість безпринципній політтехнологічній братії виявити свій неабиякий хист, особливо на тлі провальних характеристик громадського й економічного розвитку1. Майже всі автори досліджень спиралися на напрацювання з кінця 18 до середини минулого століття, які стосувалися невідворотно минулого розуміння етнічних процесів і які (мені, може, теж інколи болить оте зраджене й понівечене, продане чужинцям вітчизняне минуле, а, може, частково, й сучасне) не мають ніякого стосунку ні до сучасного стану населення в українському культурному ландшафті, ні до сучасних методів пост-постмодерністських досліджень. Бо, насправді, радикально змінився сам предмет дослідження: геополітичні характеристики, етнічний загальний і відсотковий склад, особливості вертикальної структури, особливості розселення й мобільності етнічних складників, засоби комунікації, накопичення та розподілу інформації, районування й кластеротворення в економіці, ментальність і т.д. За останній рік численні скандали на полі культури та релігійного життя виявили гнилість і неспроможність вільного інтелектуального обміну ідеями через ті самі ендо- та екзогенні чинники впливу, до складу яких, не в останню чергу, входить елементарне запроданство, творча неспроможність, неготовність до самопожертви, захоплення строкатою ритуалістикою замість новітнього відтворення людського багатовікового надбання.


Гріхи і чесноти неолібералізму

Чи є в цих результатах виразне «зловмисництво» того чи іншого кластеру інтересів, які у нас інколи називаються партіями за браком кращого слова, чи підступи недремних чужинців, як це пробують подати найбільш примітивні «мислителі», чи пекельне втручання недріманного сатани, як часом мелють малописьменні пастирі…? Насправді це більше схоже на фольклоризовану інтерпретацію надзвичайно складних суперетнічних процесів, що ми сьогодні спостерігаємо в Україні. Причому серед науковців, крім «народних» ідей, поширюються й породжені цілком іншим європейським етносом думки про ре-націоналізацію2 тощо. Є намагання трактувати тему за методологією дослідження бінарних систем «етнос––бізнес». Так, у румунському Інституті культури в Бухаресті торік точилася цікава розмова на сучасні культурологічні теми, зокрема йшлося про зв’язки етнічного розвитку з бізнесовим, про економіку культури тощо. На підставі діяльності форуму вийшла низка суґестивних публікацій, зокрема в електронному «Юрозайні». Мою увагу привернули надзвичайно влучні міркування Даніеля Даяну та Роберта Мізіка (Daniel Daianu, Robert Misik) в інтерв’ю кореспондентові електронного ресурсу3.

Так пан Даяну зауважив: «Іронія полягає в тому, що Адам Сміт, котрого звично вважають батьком економіки, був не лише автором «Багатства держав», але й «Теорії відчуття моральності». Як інтелектуал Адам Сміт вважав, що стійності моралі відіграють важливу роль. Це саме підкреслював Макс Вебер, а згодом і Кеннет Ероу, котрий повторював, що такі стійності моралі, як довіра, чесність, прозорість і солідарність допомагають покращувати роботу економічного механізму.

На мою думку, нинішня криза свідчить про прикру втрату морального виміру в бізнес-середовищі. Я з жалем споглядаю брак відгуку серед чільних бізнесменів у світі. І чому вони цього не розуміють».

І основні міркування Мізіка: «Багато хто скаже, буцім етика не має нічого спільного з бізнесом. Якщо ви хочете заробити, ви не звертатимете уваги на етику, якщо вам заманеться стати гарним хлопцем у бізнесі, ви незабаром станете гарним хлопцем-банкрутом. Така думка про економіку й етику виникає сьогодні майже автоматично. Проте всі економічні теорії й системи побудовані на якихось етичних ідеях. Це також стосується й нібито аморальних економічних парадигм. Ось, приміром, неоліберальна парадигма. Неоліберальна парадигма стверджує, що homo economicus прагне й повинен прагнути максимізувати свій зиск. Але це не єдина основа такої парадигми. Вона також стверджує, що в суспільстві, де всі ці homines economicus прагнуть максимізувати свій прибуток, їхня діяльність дивним чином перетворюється на громадське благо. Більшість людей скаже, що намагання максимізувати свої матеріальні інтереси належить не до чеснот, а до гріха. Однак неоліберальна етика стверджує, що громадські гріхи перетворюються на громадські чесноти».

Звичайно, і ці, і інші підходи відкидати не можна відкидати з порогу, просто варто зрозуміти, що вони стосуються специфічних умов не суперетносу, а субструктур – це і ре-націоналізація, і віртуалізація чеснот після постмодернізму і після кінця історії тощо4. До речі, поширення ідей ре-націоналізації й поява різних міноритарних націоналістичних утворень в Україні нагадують мені атмосферу, пов’язану радше з Першою світовою війною5, ніж нинішні реалії переформатування суперетносу.

Проте нам слід чітко зрозуміти, що суперетнічні процеси зміни кодів відбуваються не від уряду до уряду, не від президента до президента, і навіть не від модифікацій державного ладу (бо бувають взагалі недержавні етноси й суперетноси, до котрих належала й українська етнічна спільнота під чужинським забором), а від широко закроєних періодичних модифікацій етнокультури, власне кодів, які інтерпретують за умов тієї чи іншої цивілізації її стрижневі ідеї6.


Кому вигідно нищити коди

Культура спирається на здатність людини опрацьовувати досвід, транслювати його в ряди символів різного рівня складності й передавати символічні тексти нащадкам. Механізм передавання та інтерпретації симфолічних текстів культури в цивілізації називається інкультурацією. В ландшафт культури сьогодні включають мову, ідеї, вірування, звичаї, табу, інститути, знаряддя, технології, твори мистецтва, ритуали, церемонії, символи. Ці фактори можуть повністю або частково перекладатися в зонах споріднених ментальних схем, наприклад у слов’янському світі, і лише описуватися, як от при зустрічі систем «поділяй і владарюй» та адвайти веданти. Можлива множинна інтерпретація мудростевих текстів або приповісток Єшуа, або текстів таємних знань. Цікаво, що парареліґійні марксо-ленінські тексти також підлягали множинній інтерпретації, залежно від поточного моменту, політичних потреб, приналежності до того чи іншого уламку світового комунізму.

Коди допомагають прочитувати культурні тексти й налагоджувати внутрішньо- і зовнішньоетнічну комунікацю. Є лінгвістичні, поведінкові, виробничі коди, навіть коди одягу (цю традицію російського домостроя чи американського чиновницького демімонду сьогодні намагаються відродити для українського чиновництва; це ветерани партійних ринґів пригадали своє комсомольське минуле, коли в п’ятдесяті роки штани мали бути не вужчі за 22 см і не ширші за 26 см, а дівочі спідниці мали прикривати коліна – на відстань долоні нижче коліна).

Величезне значення кодів для маркетинґу й брендинґу в економіці й політиці довів сьогодні у своїх працях Жильбер Кльотер Рапай, вихованець Сорбони, послідовник Фройда, Юнґа й Ноймана. Результати своїх досліджень культурних архетипів (до речі ними замолоду займався ще Робіне, задовго до Фройда) і їхнє значення для провідних транснаціональних компаній він описав у таких працях, як «Код культури»7 та «Сім секретів маркетинґу в мультикультурному світі».

Цей побіжний екскурс в термінологію етнокультури потрібний нам, аби достеменніше зрозуміти, що діється з нашим суперетносом і які в нього ймовірні перспективи в оглядному майбутньому.

З кінця 18 сторіччя на наших етнотеренах8 в усіх реґіонах згадані коди неодноразово змінювалися під впливом політичних, економічних, віровизнавчих, військових чинників. Особливо відчутними ці зміни стали за більшовиків, коли внаслідок революцій, визвольних змагань, репресій, голодомору, Другої світової війни, боротьби з українським опором, дисидентством, примусових, зокрема трудових, міґрацій та переселень, а також цивілізаційних мутацій були знищені носії традиційних кодів, внаслідок чого утворилась зашумленість культурного простору в цивілізації. Ця зашумленість була і є вигідна менеджерам і групам менеджерів економічних кластерів, які вийшли з пізньокомсомольського й кадебістського середовища. Вона підтримується добре оплаченими політтехнологами і службами, бо в цьому етосі зручно переакцентовувати увагу населення, відрубуючи рештки традиційних кодів і не породжуючи нових, бо це поріддя творчих імпотентів здатне лише нищити в ім’я цюхвилинного зиску, а не породжувати нові стабільні структури9.

В цьому, до речі, причина того, що багато хто заходився творити, на думку путіністів, національну ідею, навіть не розуміючи – через власну убогість, – що національна (суперетнічна?) ідея – це сублімація суперетнічної поведінки, а не написана у якихось кабінетах матриця для організації громадського життя.

Отже, для вироблення національної або загальнодержавної ідеї потрібна тривала в часі поведінка суперетносу, об’єднана в спільному ландшафті спільними інтересами, спільним гіпертекстом з можливими посиланнями на власне тло тих чи інших груп. А тепер подивімося, чи є в Україні сьогодні така спільність інтересів і чи насправді вона підтримується на загальнодержавному рівні. Навпаки, очільні менеджери, які, гадаю, здобули освіту або прослухали курс лекцій з американської теорії менеджменту, засвоїли тільки прийоми керування в штучно законфліктованому середовищі, що (теоретично) має послаблювати опір державним маніпуляціям. Але адміністративні багатоходівки не придатні для стабілізації суперетносу з порушеною структурою. Якщо ситуація й далі не розвиватиметься за катастрофічним авторитарним сценарієм і вдасться стабілізувати на найближчі 20–30 років виховання та освіту як матрицю для бажаного типу історичної поведінки, то до півстоліття ми матимемо нову суперетнічну спільноту на взір американської. На цю тему мені багато випадало писати й виступати вдома й за кордоном на початку 90-х років, але якось за тим і луна пропала. І 20 років не просто втрачені для стабілізації, а втрачені елементи структури, що ще були за тих часів.

Якщо ж триватиме нинішній конфронтаційний триб менеджменту в цих галузях, то вже в оглядному майбутньому на тлі нашої розхристаної, напівавторитарної державності витвориться народонаселена територія з осередками напруженості (майбутніми гарячими точками) і відверто відцентровими тенденціями, що, при зазіханнях Росії, Румунії, Польщі (проблема кресів), також загрожує новітнім переділом на зразок історичного польського. Нинішня пропаганда, зрозуміло, може і зобов’язана не помічати протестних настроїв, зростаючого ескапізму, готовності до еміґрації пасіонаріїв, але науковці й політики мусять бачити переродження різнокультурно направленого населення. Окремо стоїть питання релігії, як структури адміністративної на відміну від віри, що є поняттям духовним. Воно заслуговує на осібне, філософське насамперед, обговорення, надто після провалу ющенківського месіянізму. Це теж джерело величезного напруження й розбрату на рівні і підсвідомості, і розподілу інтересів (бізнесовою активністю конфесіоналів ніхто по-справжньому у нас не займається).

В практичній площині, сьогодні треба було б зробити перший крок і організувати централізований електронний плацдарм для вільних дискусій на цю тему, накопичити базу даних, котра відбиватиме думку не лише панівних кластерів, і братися гуртом за виховання та освіту на основі нових комплексних вітчизняних методик. Це має бути, хоч і паралельний до невідкладних, але потужний напрямок діяльності вже сьогодні.

Електронний плацдарм допоможе зібрати докупи й докладно проаналізувати всі пропозиції, які з’являються на щодень у пресі. Ось тільки за останній час пролунали цікаві пропозиції у виданнях, що впритул займаються проблематикою нацменшин. Незалежна польська газета в Украiні "Кур`єр галіцийскі" (18–31 березня ц.р., с.8) подала розширену інформацію про 5-ту Міжнародну конференцію "Охорона культурноi спадщини Західноi Украiни". Матеріал Маріi Баші мав вельми симптоматичну назву: "Культура – це вміння успадковувати". І, мабуть, за думкою авторки, ця успадковуваність як чинник міжетнічноi взаємодіi повинна стосуватися не лише спірноi проблематики історичних кресів. Ще один аспект запропонував Мар`ян Мудрий у статті "Ідея толерантності та історична освіта" ("Форум націй", №3, 2011, с.5). Він пропонує толерантність як наріжну засаду саме в історичній освіті в мультикультурному, а отже конфліктному середовищі… Бо на загал те, що сьогодні відбувається в цій галузі – навіть без називання імен і без політичних оцінок – перебуває за межами здорового глузду.

1 Дуже пом`якшений і обережний варіант останньої аналітики в цій галузі див. у виданні: НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА і ОБОРОНА, № 3 (121), 2011.

2 Пор.: Andriy Shevchenko, David Van Reybrouck "Splitting up? The re-nationalization of Europe" , - у вид.: http://www.eurozine.com/articles/2011-03-14-lviv-en.html

3 http://www.eurozine.com/articles/2011-03-14-bucharest-en.html

4 В інтернеті ситуація збурення суперетнічних кодів добре простежується в мультимедійних матеріалах http://kindergentlernation.wordpress.com, де подається не стільки логічний виклад, а монтаж, гіпертекст, колаж, експериментальний летризм тощо. Тобто в такий спосіб відбивається мозаїчність актуальної ментальності.

5 Тамту ситуацію з гарними проекціями на майбутнє розглянув видатний філософ і психолог Патридж, автор, до речі, відомого терміну "соціопат": THE PSYCHOLOGY OF NATIONS. A CONTRIBUTION TO THE PHILOSOPHY OF HISTORY. BY G.E. PARTRIDGE. NEW YORK, THE MACMILLAN COMPANYб 1919.

6 Первні такого розуміння ми знаходимо в Ренана: Ernest Renan. Co to jest narod? Konferencja, ktora sie odbyla na Sorbonie 11 marca 1882. Тlumaczenie © Stanislaw Szafranek. Потім були Вернадський, Теяр де Шарден, Гумільов та інші.

7 Оце для зацікавлених фахівців важливий уступ з першого розділу книжки, де пояснюється неперекладуваність імпринтів: «The Culture Code is the unconscious meaning we apply to any given thing — a car, a type of food, a relationship, even a country — via the culture in which we are raised. The American experience with Jeeps is very different from the French and German experience because our cultures evolved differently (we have strong cultural memories of the open frontier; the French and Germans have strong cultural memories of occupation and war). Therefore, the Codes — the meaning we give to the Jeep at an unconscious level — are different as well. The reasons for this are numerous (and I will describe them in the next chapter), but it all comes down to the worlds in which we grew up. It is obvious to everyone that cultures are different from one another. What most people don`t realize, however, is that these differences actually lead to our processing the same information in different ways,

My journey toward the discovery of cultural codes began in the early 1970`s, I was a psychoanalyst in Paris at the time, and my clinical work brought me to the research of the great scientist Henri Laborit, who drew a clear connection between learning and emotion, showing that without the latter the former was impossible. The stronger the emotion, the more clearly an experience is learned, Think of a child told by his parents to avoid a hot pan on a stove, This concept is abstract to the child until he reaches out, touches the pan, and it burns him. In this intensely emotional moment of pain, the child learns what "hot" and "burn" means and is very unlikely ever to forget it.

The combination of the experience and its accompanying emotion create something known widely (and coined as such by Konrad Lorenz) as an imprint. Once an imprint occurs, it strongly conditions our thought processes and shapes our future actions. Each imprint helps make us more of who we are. The combination of these imprints defines us».

8 А це, як колись писав поет: «Гей, ти, ниво, твого гону від Карпатів аж до Дону». Прошу не плутати межі етнотеренів з пізнішими державними кордонами.

9 Див. з цього приводу цікаву статтю: Adam Pomiecinski „Bunt przeciwko zepsutej kulturze”, - у вид.: Czas kultury, 2010, nr 4, str. 30-35. У цьому ж часописі є цікаві дописи про контркультуру в зашумленому просторі. Див. також заперечення Кайта Дженкінса на тексти Дерріди у вид.: Pamiec, etyka i historia. Poznan, 2006, str. 236-237, 282-283. Ще: Михайло Сидоржевський "Гули вітри над нашими дідами, а завіває попелом і нас" - у вид.: УП, Субота, 26 березня 2011.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Материалы по теме
Зал периодики

Наша Стіна. Тільки україноцентризм здатен захистити нас від утрати державності

Яке значення має культура для нашого життя?

Оксана Забужко: Я не сподівалася, що в моїй країні виявиться стільки праведників

Куди веде вулиця Леніна?

Безпека – влаштовує. Все інше – не дуже

Інфантильні революціонери: як молоді українці змінюють країну (лекція Грицака)

Чему Украина может научить Европу?

Покоління Z – які вони? Інфографіка

Путін не спроможний знищити українськість, він її лише посилив

Западных ценностей не существует, а духовные скрепы – от обиды

Первая смысловая война в мире (Украина, Крым, Россия)

Кончаловский: Киевская Русь была разрушена при помощи Московского княжества

Влад Троицкий: Появилось чувство, что мы не окраина, а середина

"Художника нужно поддерживать, даже если он противостоит режиму"

Лінія фронту

Під якими гаслами просувати Майдан на Схід?

Лекарство от депрессии

Рік невдоволення

Оксана Забужко: ХХІ століття буде "жіночим"

Смысловые войны ХХI века

Формирующиеся новые сословия – штрихи к пейзажу новой Украины

Яке майбутнє чекає Україну

«Велика українська деградація». Як врятувати Україну?

Втрата прив’язаності до рідного — виродження етносу

Прекрасное далеко

Семен Глузман: "Вовсе не считаю, что Янукович – Сталин"

When the music`s over

Семен Глузман: "Люди перестали бояться. И их начали сажать"

Демонтаж украинской цивилизации

Соціолог Євген Головаха: «В Україні вгорі всієї суспільної ієрархії опиняються найжадібніші, найаморальніші й найпідліші люди»

Привычка выживать мешает украинцам жить по-человечески

Недовольство бьет рекорды

Дотационный Донбасс. Действительно ли регион кормит Украину?

Про народження, сьогодення і майбутнє української політичної нації

Украинцы отметили ухудшение жизни

Януковичу пророчат арабскую весну

Етноментальний феномен українства

«Морской старт» идет ко дну

Львівський шок

Ночной звонок

Как нам стать "ежиками": возможно ли "украинское чудо"?

Двадцать лет деградации, что дальше?

Час народжених в Україні

Ценности как указатели наших действий

Затягнене українське відродження

Что позволено кацапу – не позволено хохлу

Тип государства как производное от этнографии семейных отношений

Ідентичність та могутність. Що буде після Партії регіонів?

Цугцванг Януковича-3: разбор полетов

Украина построила самую успешную «африканскую» экономику Европы

 

page generation time:0,113