В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Безосвітня освіта

Версия для печати
29 июн 2011 года

В інструктивній прагматиці політики нинішнього уряду в галузі освіти, котра відверто перегукується з філософським інструменталізмом, здавалося б, мав би відігравати поважну роль Дьюї з його педагогічними теоріями. А що засудженого більшовиками Дьюї на ім’я тепер не згадують, я собі дозволю навести кілька положень з його класичної праці ще 1916 року, – і це попри мою деяку знехіть до американця саме через його загравання з тоталітаризмом, передусім фашистським, а отже і комуністичним, бо обидві теорії державотворення розвивалися, як доведено, паралельно.

Отже, йдеться про ґрунтовну працю «Демократія і освіта». Як велося колись у філософів, тези викладалися в першому розділі, а подальші розділи присвячувалися доведенню і висновкам з авторської концепції. Називався цей перший розділ «Освіта як життєва необхідність». У ньому Дьюї пише: «Під словом Життя ми розуміємо всю царину досвіду – індивідуального й расового. (…) Життя обіймає звичаї, інститути, вірування, перемоги й поразки, відпочинок і працю». І нижче: «Достеменним фактом є тяглість досвіду через відтворення соціальної групи. В своєму найширшому розумінні, освіта є основним засобом соціальної тяглості життя». Суспільство, на думку Дьюї, існує в процесі передачі (постмодерністи сказали б трансляції), подібно до біологічних форм життя. Ідеться про передавання від старшого покоління до молодшого звичаїв продукування, мислення й відчування. Соціальне життя, як пише американський філософ, неможливе без такого передавання ідеалів, надій, сподівань, стандартів, поглядів від членів спільноти, що відходять, до своїх наступників. Власне, життям суспільства і є передавання, комунікація, трансляція. Спільноти утворюються шляхом дії цілей, вірувань, аспірацій, знання/світогляду.

І далі, всупереч тому, що інструменталізм вважається наріжною ознакою його філософії, Дьюї пише: «Особи не стають спільнотою завдяки знаходженню поруч і не випадають з соціуму через віддаленість одна від одної на фути чи милі. Книжка чи літера краще єднають людей, що перебувають на відстані тисяч миль, ніж мешкання під одним дахом. Особи також не утворюють соціальну групу лише тому, що працюють на одну мету. Деталі машини працюють максимально злагоджено на спільний результат, але з того не утворюється спільнота».

Тобто в соціальній групі може бути величезна кількість машиноподібних зв’язків, котрі за визначенням не є соціальними. Машиноподібні зв’язки не є посутніми та соціально об’єднувальними ні на хатньому, ні на державному рівні. Накази й вертикальне реґулювання змінюють характер дій та результатів, але не здатні злютувати громаду. Досвід, аби його передавати, треба спочатку сформулювати. І це формулювання є мистецтвом, а тому й діячі такого мистецтва належать до наріжних фігур життя спільноти, що зауважували ще новоанглійські трансценденталісти, від яких Дьюї походить. Мистецтво як процес, як трансляція основних стійностей і є освітою. Але трансляція не самодостатня, а як саме життя суспільства.

Далі Дьюї переходить до різновидів освіти в різних суспільствах і до культурологічного її значення. Але зі сказаного важливо запам’ятати філософське обґрунтування освіти як життєважливої трансляції космічних (тобто упорядкованих досвідом) стійностей соціуму. Ідеться не про характерні для теперішньої української влади жорсткої вертикалі керування, а про освіту як форму життєдіяльності й життєзабезпечення соціуму. Це не підмурівок і не надбудова, а життєвий стрижень, ідейне осердя поступу.

Ідеї Дьюї так і не справдилися, не знайшли собі ґрунту по ІІ Світовій війні. Освіта далі спиралася на засвоєння текстів, розвиток розумових здібностей та здатність мислити концептуально. Вихованець моделювався під державну ідеологію, де вона була, або під поточну політичну потребу, як і нині в Україні, коли на зміну месіяністичним ідеям етноцентризму й попівства доби Ющенка приходить касарняна посткомуністична наука Табачника і його покровителів.

У світовому шкільництві по світовій війні та по втомі від ідеологічних ригорів прийшов т. зв. Психологізм, який закладав, що вихованці мають апріорі правильні вірування, системне ставлення до оточення та поведінки. Своїх рук доклали до цього постфеноменологи, і увага в освіті перемкнулася з розвитку коґнітивних здібностей на стимуляцію почуттів/відчуттів вихованця, його стохастичних уявлень. Це відкрило шлях до мультикультуралізму, особливо під тиском т. зв. «міґрації інших» і деструкції картини світу й ландшафту культури локальних спільнот. Звідси й «погіршення» (радше зміна якості) мислення й коґнітивних здібностей у студенства в особливо «зашумлених» спільнотах за останні 50-25 років, як свідчать стандартні західні тести1. «Ксенос Крисчіан Феловшип» на xenos.org подає цікаву таблицю:



Модерністична теорія

Постмодернова теорія

Знання

В ідеалі освітяни мають бути авторитетними передавачами об’єктивного знання

Освітяни є тенденційними полегшувачами та спів-"конструкторами" знання.

Культура

Культура – це те, що студенти мають вивчати, але й те що може стати завадою для навчання. Представники різних культур можут навчатися однією обраною для навчання мовою.

Модерністська мета об’єднання веде до домінування та визиску, бо єдність завжди спирається на домінантну культуру. Всі культури не тільки мають однакову стійність, але також витворюють однаково важливі реалії. Міноритарні студенти мають "здобути сили" боротися з євроцентричною інкультурацією.

Стійності

Традиційні модерністи вважають, що освітяни є офіційними авторитетами в галузі стійностей, а тому саме вони мають вчити студентів універсальним стійностям. Ліберальніші модерністи вважають, що освіта має бути "ціннісно нейтральною". Вчителі допомагають студентам "з’ясовувати стійності", аби для кожного студента дібрати його стійності. Стійності можна і слід відокремити від фактів. Найважливішими стійностями є раціональність і поступ.

Освіта має допомагати студентам конструювати розмаїті й індивідуально корисні стійності в контексті їхньої культури. Стійності розглядаються як корисні для даної культури, а не істинні чи слушні в універсальному розумінні. Оскільки вчителі однаково навчатимуть власних стійностей, їм дозволяється відкрито обстоювати в класі власні стійності та соціальні пріоритети. Важливі стійності до вивчення включають прагнення різноманітності, толерантності, свободи, творчості, вияву відчуттів та інтуїції.

Людська природа

Назагал модерністи вірять в об’єктивно пізнаване стабільне інгерентне «я». Крім того, оскільки вважається, що люди в основі своїй мають стабільні характеристики, для виявлення розумових здібностей студентів можна використовувати різного типу об’єктивне тестування. Виховуючи ті чи інші навички, вчителі зміцнюють у студентів самоповагу. Освіта допомагає особистостям розкриватися. Навчання і застосування об’єктивних знань сприяє поступові окремих людей і загалом суспільства.

Студенти не мають "істинного я" або вродженої сутності. Кожне «я» є соціальним конструктом. Постмодернові освітяни вважають, що передумовою освіти є самоповага. Вони трактують освіту як різновид терапії. Освіта допомагає особистостям конструювати себе, а не займається їхнім розкриванням. Поступ особистостей і суспільства відбувається лише тоді, коли в людей є можливість досягати власної мети.


Оцей конструктивізм або створення конструктів належить до підвалин постмодернової освіти. Вважається, що концепція «вчителі вчать – студенти вчаться» більше не відповідає потребам реальної дійсності: знання, ідеї та мова творяться людьми не тому, що вони істинні, а тому що вони корисні. Цей уламковий, ущербний постмодернізм нібито прижився тепер і в нашому офіційному освітянстві… Чиновники вважають, що реальність – цей певного роду дискурс, котрий існує не в об’єктивній реальності, а в мізках відповідальних сприймачів. А що всі версії реальності – просто конструкти, вони мають об’єктивно однакове право на існування.

Новіших філософських ідей у царині освіти на Заході2, куди ми ніби прагнемо, нібито й немає, а в нас філософія освіти з різних причин в окрему галузь не сформувалась, а нинішня команда урядових фахівців філософських концепцій не продукує, обмежуючись погано перетравленими настановами псевдоінструменталізму3.

Сьогодні в нас можна вважати захирілою ідею загального наскрізного навчання і, тим більше, ідею навчання як способу буття. І головна причина в тому, що, здавалося б, освітянське чиновництво повинно було б у першу руку займатися забезпеченням освітнього процесу в Україні й зв’язків з закордонням. За ринкових умов мали б ще більше розвинутися такі форми, як друга чи третя освіта, відродитися численні колишні платні лекторії, непоказушна робота з молоддю на щодень – від житлоконтор і до палаців. Пропонувалося ще на початку 90-х робити навчальні заклади елітного типу в колишніх піонертаборах і відпочинкових комплексах і т.д. Але в керівників-нуворішів були інші плани, а їхні діти взагалі вчилися та вчаться по закордонню. Цю драму в Польщі називають примусовою елітизацією коштовної освіти з паралельною втечею здібної молоді на захід.

Сьогоднішня влада обрала шлях боротьби на полі тестування/нетестування, знищення непідхильних чиновникам закладів, ревізії змісту підручників тощо, а треба турбуватися про повний комплект підручників і посібників, котрий не варто міняти років десять, не фіктивну комп’ютеризацію всієї освіти, відродження книгозбірень і комплектування їхніх фондів. Причому чиновники не розуміють просту річ: нема зараз і в оглядному майбутньому кланове урядування не виділить належний обсяг коштів на інтелектуальне забезпечення процесу освіти, особливо в провінції, а тому слід згадати про добу, в яку ми живемо, і порівняно швидко і недорого вирішити ці питання за допомогою електронних засобів. Тобто систематизувати на основі наявних ресурсів масиви даних на якійсь сотні-другій DVD останнього покоління й забезпечити ними провінційні книгозбірні, бо міністерська ідея з Інтернетом ще довго не працюватиме через об’єктивний брак мільярдів гривень, яких такий підхід потребує з урахуванням мінімальної потрібної сьогодні швидкості передачі 10 меґабіт/сек., а завтра й поготів 50-100. Для України в державному масштабі – це ще одна блакитна мрія потомленого людства.

Чиновники мали б думати не про те, де закривати українські й відкривати російські школи і втягувати в цю ворохобню президента, а дбати про те, щоб школярі, як і в 19 ст., знали, крім, своєї, дві-три старожитні мови й принаймні дві сучасні. Треба подумати про те, щоб послідовніше проводити конституційне розділення школи та церкви, повернути в класи й лабораторії молодь, яка відривається на тусовках і продається політичним проституткам.

А це в свою чергу потребує робити в країні реформи обов’язково з людським обличчям, а не з обличчям відморожених поколінь, які йдуть вперед, дивлячись назад… Я вже пропонував ще на початку 90-х років поєднати талан і талант в освіті як формі буття. Та, виходить, вже не цього суспільства, а хіба що онучатного.


1 І це при тому, що кількість і різноманітність ВНЗ неухильно зростає, так у США за різними оцінками нині є десь у межах 4000-7000 закладів, де вчиться понад 15 млн. студентів. Див.: http://nces.ed.gov/programs/digest/d04/tables/dt04_244.asp; http://www.braintrack.com/us-colleges та http://www.answerbag.com/q_view/7817#ixzz1PWMk83qv. До цього треба додати принаймні 4146 кампусів коледжів тощо. 2 Огляд філософії освіти та її трендів див.: D.C. Phillips “Philosophy of Education”. First published Mon Jun 2, 2008 у Стенфордській енциклопедії філософії. 3 Про видиму катастрофу в ціннісних орієнтаціях українського суспільства див.: А. Єрмолаєв, директор Національного інституту стратегічних досліджень, О. Левцун, керівник соціологічних програм Центру соціальних досліджень «Софія» «Вишневий сад» українського традиціоналізму» у вид.: «Дзеркало тижня. Україна» №21.
Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Материалы по теме
Зал периодики

Вузы провалили экзамен на автономию

Выучишь «иностранный» - будешь доцентом!

Яке значення має культура для нашого життя?

Китай спасла дешевая рабочая сила. Остальным это уже не поможет

Країна, яка заощаджує на культурі, не має шансів на економічне життя – джазмен Олексій Коган

Образование должно ставить образ мира

Философская категория

Інфантильні революціонери: як молоді українці змінюють країну (лекція Грицака)

Виші на колесах

«Iнакше, ніж грабунком, це назвати не можна»

Кілька слів про ровесників Незалежності

Чому Україна програє сусідам війни за історію

Раду Поклитару: "Это советская байка, что художник должен быть голодный"

Покоління Z – які вони? Інфографіка

Сергій Квіт: На реформи наважуся ...А що мені може завадити?

Создание образованного общества

Майдан. Новое мышление

«Большие данные» – в помощь малообеспеченным учащимся

Україну очікує нова хвиля еміграції

Учитесь сейчас, сочтемся потом

Новый бюджет: как мы сделали страны Европы

Влад Троицкий: Появилось чувство, что мы не окраина, а середина

Перша реформа після Майдану

"У народа должно быть единое представление о будущем"

Нелюбима дочка української влади

Майдан як культурний простір

Что такое государственный бюджет, кому он нужен и что с ним делать

Главное, что дал Майдан, или Когда египтяне станут украинцами

Мантра о постиндустриальном чуде

Мы по-прежнему живем в советской системе упрощения

Ученый Широков: У нас полицейское государство, которое тратит деньги не на науку, а на самозащиту

Українська наука: «оптимізація» чи «перезавантаження»?

В НАНУ назвали Украину полицейским государством, где жалеют денег на науку

Революція досвідченої молоді

Есть чему поучиться

Нова нація! Нова країна!

Золотые мозги

Рекордное количество иностранных студентов обучается в американских вузах

О мировом рейтинге российских вузов и развитии страны

Реформа Академії наук може обернутися катастрофою

Идеальное будущее школьного образования

Оксана Забужко: ХХІ століття буде "жіночим"

Украинская молодежь готова работать за 1200 грн в месяц

Теоремы человечества

Образование и науку пора защищать

Як працює «Enactus» в Україні?

"Третя хвиля", або Теорія поколінь в українській політиці

Учитель в Україні отримує у 4,5 разів менше, ніж у Польщі

Украина занимает одно из последних мест в мире по сохранению и развитию талантливых специалистов

В поисках достойной зарплаты. Ч.2

 

page generation time:0,104