В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Реформи як інструмент адміністративного розпачу

Версия для печати
4 окт 2011 года

Мені колись вже випадало писати про те, що спонтанний проект «Незалежна Україна» від самого початку почав здійснюватися за відомим принципом «піди туди – не знати куди, принеси те – не знати що». Не дивно, що цей глибокий принцип аналізується вже двадцять років без помітного теоретичного або практичного успіху. Про це спересердя сказав колись президент Кучма, пропонуючи побудувати ту Україну, яку йому скажуть, про це згадував Ющенко, стверджуючи, що його уявлення про країну стосуються ближче не визначеного майбуття, про це саме йдеться сьогодні, коли метою діяльності держави на якийсь термін стає то футбол, то баскетбол, то… В ряду культурологем – це вибір «там» у старожитній бінарній опозиції «тут−там» або, з трансценденцією, «не тут».

Суворі вірування європейського світу після вчення Єшуа завжди спирались на наріжну бінарну схему с пізнішими ускладненнями на підставі гностичних і грецьких філософських доповнень. Люди / суспільства мали пройти певну метаморфозу (шлях, котрий треба подолати до чогось), і тоді можна буде десь і колись «там» потрапити до раю / пекла. Втім, пекло – пізній витвір, бо в псальмах ідеться про шеол. До пекла додумались за середньовіччя. Тоді ж з’являється потреба у змінах образу, котрий споріднений був із красою і формою. Зміна форми відбувалась за допомогою інструменту реформ і в 16 столітті з’явилась Реформація, котра бажала очистити і консолідувати церкву й розвалила її на низку національних і локальних прямувань. В церковному житті зажди кортіло щось реформувати й повернутись до Єшуа або Христа, до витоків, починаючи від богумілів, з чого народився згодом Протестантизм. Від богумілів же і до Великої Французької революції поглиблювались гасла свободи, рівності й братерства. Паралельно міцніла віра в поступ і реформи як їхній інструмент, що мали або революційний (включно з періодами масштабних воєн), або мирний характер.

Ідеї поступу і реформ у спільнотах тісно пов’язувалися зі ставленням до державного будівництва. Ситуація різко почала мінятися після Канта і вибуху романтизму з його акцентом на індивідуалізмі, і допіру в 19 сторіччі, коли співпало ширення дарвінізму й підваження довіри до Біблії, виробилося нинішнє уявлення про поступ на підставі праць Спенсера1 та численні інструменти для його забезпечення.

Таким чином, реформи як інструменти поступу завжди тісно взаємодіяли з культурою (набором певних особливих наріжних ідей етносу/ суперетносу) і цивілізацією (проявом даної культури з урахуванням можливостей часу). Себто досі реформи використовувались для удосконалення існуючого механізму чи структури, притаманної тій чи іншій суперетнічній цивілізації. Але обов’язково в гармонії з конкретною цивілізацією, бо інакше ця цивілізація може зруйнуватися з непередбачуваними наслідками, що залежить від потужності держави в синхронному політичному ландшафті. Приклади можемо взяти з більшовицького періоду української історії, австрійської історії зламу 19-20 сторіччя, відтинку по Другій світовій війні у Великій Британії, 16-17 сторіччя у Речі Посполитій.

Період безоглядної ґлобалізації під час недавнього зламу сторіч наочно продемонстрував наслідки реформованої міґраційної політики в Євросоюзі, провального втручання в афганське життя, спроб реорганізації Молдови тощо.

Водночас виваженіше реформування на Балканах дало добрі наслідки і для державного формування, і для локальної, і для континентальної економіки. Схоже, є рація в російських адмінреформах. Не позбавлені сенсу соціалістичні екскурси Обами, бо вони зумовлені новими гострими запитами трансформованих субетносів. У кожному згаданому випадку реформи відбувалися в дусі існуючих цивілізаційних запитів та в узгодженні з культурними трендами.

А тепер придивимося до українського реформізму. Від виходу з союзу й досі нашим вельми заклопотаним людям, котрих на загал приватні справи обходять набагато більше, ніж громадські (за винятком ситуацій, коли влада пускається берега, як от помаранчеві заворушення, страйки підприємців, протести вуглярів), ніхто докладно так і не пояснив простою людською мовою, до якого провалля країну привели більшовики. Я маю на оці такі показники, як продуктивність праці, якість продукції, рівень виробництва, врожайність, технології тощо. А рівень і якість життя, права, свободи і т.і.

Водночас основний контингент української влади за двадцятиріччя – це комсомольські ватаги вісімдесятих і групи кадебістів останнього, доволі цинічного призову. Фахівці серед цього контингенту були і є кращі й гірші, проте наріжною ознакою є менталітет, котрий зорієнтований на вибудовування вертикалі влади під себе з відповідним ригоризмом самої структури, та поведінкові й орієнтаційні преференції. Пріоритет жорсткості структури керування, використання ленінської настанови у повсякденній роботі «ми втрутимось, а там – подивимось», догоджання начальству як реалізація інстинкту самозбереження, реалізація настанови «роби, як я» і ще примітивнішої «я начальник – ти дурень, ти начальник – я дурень» тощо, які привели й більшовизм до переродження або виродження, не передбачають ні свободи слова, ні вільних громадських інститутів, воле вияву, самоуправи та ін. З цього погляду цікавий аналіз Гальчинським провалу очікуваного «інвестиційного буму»2, Гриценком – армійських справ3, Вергелісом – стану в культурі4 і Панасюком5, Коновалюком – процесу реформ6, багато написано в ЗМІ про катастрофу з реформами в освіті тощо.

У чому річ? Чому не пішли або пішли з винятково негативними наслідками ці та низка інших реформ?

Ґ. Джейкобс і Г. Клівленд опублікували ще 1999 року цікаву роботу "Теорія соціального розвитку"7. Вони слушно помітили, що зазвичай розгляд реформ починається з уваги до проблем збільшення доходів, тривалості життя, зниження дитячої смертності, вищого рівня освіти й далі переходить до завдань по створенню сприятливих умов – стратегії та державної політики, демократії, соціальної свободи, рівного доступу, законів, інститутів, ринків, інфраструктури, освіти і технологій. Так приблизно, до речі, сформовано дорадчою бостонською групою план розвитку Києва до 2025 року. Але Ґ. Джейкобс і Г. Клівленд перестерігають, що замало уваги приділяється основному соціальному (треба б – етносоціальному) процесу розвитку, який визначає формування й трансформації суспільства.

Сьогодні дійсним опором нахабному й споживацькому ґлобалізмові є акцент на забезпеченні розвою людини, її можливостей, прав і благобуту. Ґ. Джейкобс і Г. Клівленд нагадують, що розвиток людини є функцією людської свідомості, прагнень, настанов і цінностей. Як і всі творчі процеси людини, це процес індивідуального творення концепцій та їхньої реалізації в залежності від можливостей цивілізації. Цим, до речі, американські автори нагадують концепти ново англійського трансценденталізму, зокрема публіцистику Емерсона. Ґ. Джейкобс і Г. Клівленд наполягають на меті суспільного розвитку – забезпеченні на всіх рівнях виходу нереалізованих можливостей, творчих сил. Громада розвивається залежно від концепції того, якою вона хоче стати, виявляючи свою творчу енергію через міріади форм діяльності, транслюючи концепцію в соціальну реальність.

Суспільство – живий організм зі своєю свідомістю і підсвідомістю, що по-різному проявляються на ріжних щаблях спільноти. Цей організм передусім прагне вижити, рости і розвиватися. Характер функціонування цієї суспільної підсвідомості в постінформаційну добу віртуалізації цінностей залишається досі не вивченим для нашого суперетносу, а тому й не враховується при державному плануванні. До речі, це чудово продемонструвала волатильність ринку під час останньої кризи.

Цей шкіц проблематики дозволяє нам яскравіше побачити, як мало б відбуватися при системному реформуванні державного ладу та інститутів і що насправді відбувається. Як матрицю можна взяти невдалі, обтічно висловлюючись, реформи в освіті. Міністерство одномоментно змінило схему одержання освіти, не забезпечивши спочатку інфраструктуру для нової схеми (матеріально-технічне забезпечення, відпрацювання нових методик, кадрове забезпечення, дитсадки, перед шкільна освіта, транспорт, запровадження електронних засобів навчання, розв’язання вічної проблеми з підручниками, котрі змінюються майже щороку, відродження бібліотек тощо, оновлення юридичної бази на забезпечення реального освітнього процесу) і не провівши роз’яснювальної роботи в дискусіях з батьками учнів. В результаті маємо напруженість і розбрат із цього приводу в суспільстві, невиправдані психологічні й матеріальні навантаження на родини учнів, що в остаточному підсумку збільшує негативний соціальний потенціал. Хоча сама потреба реформування освіти при цьому заперечень не викликає. У такий же спосіб чапаєвським наступом розпочато житлово-комунальну реформу, концепція якої не пройшла стадії реального всенародного обговорення і яка в подальшому приречена або на провал, або на постійний перегляд і «вдосконалення».

Складається враження, що в державному керівництві не всі докладно розуміють відмінність між курсом на реформи і стратегією реформ. Курс на реформи – це загальновизнана потреба їх провести і настрій це зробити, а от стратегія – як план війни з державним убозтвом – передбачає і докладне структурування реформ, визначення їхньої послідовності і обов’язкове узгодження в часі й просторі реформ між собою та з реальним станом суперетнічної цивілізації. Оскільки насправді стратегія не простежується, то маємо провал дійсно потрібних новацій. Як матрицю можна взяти ресурси вмираючих поселень або боротьбу з МАФами чи зростаючий протестний підпал машин у великих містах.

І, звичайно, усе це неможливо без налагодження реальної інформації про стан суперетносу з використанням можливостей сучасної електроніки. Як колись всі установи забезпечували друкарськими машинками, так і нині всі структури і служби повинні мати електронний двосторонній зв’язок з громадою з подальшим аналізом даних. Можливо, тоді виявиться, для високочолих керівників, що в тіні не 30% і не 50% економіки, а ще одна економіка, або й дві, бо в грішному нашому повсякденні ми задовольняємо наші потреби (крім комунальних та інших обов’язкових платежів та все рідших виправ до суперсамів) поза касовими апаратами: базар, ремонт, одяг, послуги, транспорт (я вже кілька років не бачив квитків у маршрутках, а тепер почалися масові малювання й на залізниці з «бродячими» кондукторами в електричках), нормальне лікування, відпочинок тощо.

З цього логічно випливає нагальна потреба наступної послідовності при реформуванні: реальна інформація (треба покласти край чиновним фальсифікаціям, викривленням, аби цифра була справна), цілепокладання суперетносу в умовах даної (а не уявної) цивілізації, розробка добре параметризованої стратегії, розрахованої на вдосконалення реально існуючих, а не принагідних чи бажаних трендів, з конечним її обговоренням зі своїм народом і академічними інститутами та безумовним здійсненням. Бо реформи – це покращення існуючої форми, процесу, а не одномоментне створення зовсім нових правил гри, що називається революцією. Реформи не повинні йти згори донизу чи знизу нагору, а мають стати необхідним інструментом забезпечення життєдіяльності суперетносу з усіма особливостями його колективної свідомості й підсвідомості та цивілізаційних традицій.



1 J. B. Bury. THE IDEA OF PROGRESS. AN INQUIRY INTO ITS ORIGIN AND GROWTH. 1920. Особливо - розділ 16.
2 Гальчинський: задекларований владою інвестиційний бум не відбувся, − у вид. ДТ, 9.09.2011.
3 Гриценко: Українська армія небоєздатна, а її стан — катастрофічний, -- у вид.: ДТ, 9.09.2011.
4 Олег Вергеліс. Вирвані роки. Незняте «кіно» про епоху Поплавського і Стрембицького, -- у вид.: «Дзеркало тижня. Україна» №31.
5 Бронислав Панасюк. Юрій Мушкетик: «Україна стискається немов шагренева шкіра!», -- у вид. «Дзеркало тижня. Україна» №32, 09 вересня 2011.
6 "Регіонал" визнав, що українці не відчувають реформ, -- у вид.: УП, 09 вересня 2011.
7 http://www.icpd.org/development_theory/SocialDevTheory.htm
Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Материалы по теме
Зал периодики

Как сорвать план Кремля в отношении Украины

Евразийский союз - это тупик для всех его участников

Американские мечты

Как изменится жизнь украинцев, после реформ МВФ

На дне: что случилось с промпроизводством в I квартале

Через что в себе должна переступить нация для успеха страны

Иво Бобул: украинскую культуру, простите, "слили"

Когда Украина выйдет из кризиса

Три новых вызова для Украины

Почему Украина - не Израиль, или Пора менять правительство

Философия налоговых реформ

Вузы провалили экзамен на автономию

Цифры сквозь слезы: падение промпроизводства в Украине

Як ЄС фінансує точки росту

Экспертный совет: Почему падает промпроизводство?

Наша Стіна. Тільки україноцентризм здатен захистити нас від утрати державності

Внешние займы Украины необходимы для реформирования экономики

Наскільки глибокою є боргова яма України

Налетай, подешевело!

Мобілізаційний пункт фронту реформ

Забытое обещание в сфере фискальной децентрализации

До і після 2014-го: Яценюк у цифрах та фактах

Віктор Пинзеник: "Уряд просто пудрить людям мізки"

Пристрасті української економіки

Впереди большие потрясения, население не перестанет держать на руках доллары

Китай спасла дешевая рабочая сила. Остальным это уже не поможет

«Европейский союз проживет без украинских реформ»

Почему дефляция – это хорошая новость для Европы

Як не допустити «зради реформ»?

Куди підуть гроші МВФ?

В поисках точки опоры: дно уже близко

Обіцянка — цяцянка

Уравнение со всеми известными

Предел хитрости – управлять без силы

Война на два фронта

Социальная защита общества

Как Украине выиграть экономическую войну

Промышленность военного времени

Віднині українці заплатять за помилки Яценюка

Чому реформи в Україні гальмують?

Удастся ли Украине пережить 2015 год

Свобода, без якої не буде країни

"Яценюк пішов шляхом Азарова. Замість того, щоб відкрити можливості, збільшує тиск"

Україна приЗЕМЛЯється

Философская категория

Квіташвілі готує реформу для пацієнтів, медики «просять» змін для себе

Занятость: старый новый класс-гегемон

Украина: все пошло не так

Секреты украинских реформ. Памятка реформаторам

Скільки люди в Україні "витягнуть" подібних "реформ"?

 

page generation time:0,190