В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Цей солодкий симулякр демократії

Версия для печати
23 ноя 2011 года

Давнім своїм звичаєм я, працюючи над якимось матеріалом, щоразу перевіряю використовувану термінологію на коливання змісту, бо терміни, як і люди, живуть своїм малопрогнозованим життям, улягаючи примхам моди, суспільних струсів і просто марноті неосвіченості. І найперше я перевірив часто вживаний тепер термін "симулякр" і побачив, що в різних мовах обсяг його значення не просто коливається, а істотно відрізняється. Французи в цьому стосунку вважають себе вітчизною слонів, росіяни через давню любов до всього іноземного, й передусім до францущини, також тяжіють до постмодернової французької концепції. Історично ближчі нам за вестернізованою культурою поляки нібито віддають перевагу англійській інтерпретації, а самі англійці цим нестабільним терміном користуються з (15?)-16-17 століття (тобто до появи слонів у Франції) і наділяють його своєю історією1. Більшість нинішніх старших за віком дослідників схиляється до російської інтерпретації (бо французька філософія продовжує надходити здебільшого в російській одежі), а я, хоч і теж "старший", схиляюсь до давнішої англійської традиції, бо вона ближча до класичного знання.


Грошовий зиск під прикриттям соціальної демократії

Американський неопрагматик Ричард Рорти, особливо в своїх останніх працях2, був достоту нещадний до усталеностей у політології й філософії. Маючи на оці тих, кого ми на повсякдень називаємо ляльководами, він писав, що «політики, бюрократи й ті, кому вони дають гроші й привілеї в економіці, рутинно виголошують піднесені ідеологічні мотиви на означення своїх вчинків, або приховують від визискуваної й пограбованої громадськості своє справжнє прагнення грошового зиску. Сьогодні в світі ці мотиви формулюються за допомогою риторичних фігур на тему «соціальної демократії» в Європі й модернового лібералізму (держави достатку) Сполучених Штатів Америки. У минулому правлячі олігархи зверталися до ідеологій королівського абсолютизму, марксизму, поступовства, фашизму, націонал-соціалізму, нового ліберального угодовства тощо для камуфлювання власних цілей в економіці – постійного нарощування державної влади». Рорти вважав завданням історика зняти цю кольоретку з ідеологічної обманки для недорікуватого електорату, бо насправді «демократична держава – лише один із засобів цільового перерозподілу прибутку на користь політиків, бюрократів і груп спеціальних інтересів»3.

Мені вже випадало писати про ці групи в Україні, що я їх називаю кластерами інтересів, та й політики й бюрократи, звичайно, не окремі сутності, а лише допомоговий персонал, обслуга кластерів, що сьогодні в українській криміналізованій ситуації відверто впадає в око. Так випливає і з праць чиказької та вірджинської шкіл економічного реґулювання. А самі ідеологічні кольоретки розробляються політтехнологами, обізнаними з тимологією Колінґвуда.

Це спостереження цікаве ще й тим, що в двадцятому сторіччі спостерігався стрімкий занепад філософського розгляду соціальної тканини (тобто націленість на пошук істини)4 на користь поточного політологічного обґрунтування (тобто повсякденного обслуговування інтересів кластерів), причому примітно, що українські чи зарубіжні політтехнологи, які працюють в Україні, ні світової, ні української філософії, як правило, не знають. Їх передусім цікавить соціологія, особливо в її значенні для подальших тимологічних побудов. Між іншим, Рорти також дотримувався думки, що філософія до демократії не тичеться й поділяв останню на конституційну та еґалітарну, тобто також вдавався до «нефілософського» поділу.


Поетична концепція демократичної державності

Нам справді не слід забувати, що з кінця 19 сторіччя майже в усіх доленосних політичних рухах і США, і Європи переважала не стільки наукова, скільки поетична концепція демократичної державності. Рорти слушно зауважив, що спиралась вона на славетні «Демократичні перспективи» Волта Вітмена, що їх в Україні досі ніхто не схотів видати, але американський філософ помилився, буцім Вітменові йшлося про соціальний еґалітаризм. Спопуляризований в німецькому середовищі Фрейліґратом, Вітмен справив разючий вплив на фантазії марксистів, соціалістів усіх відтінків – аж до трохи кумедних будутлян. Бо в історії людства світ змінюють не кабінетні розсліди в пошуках істини, а багатокрилі фантазії великих мрійників, хоча й не завжди це йде тому самому людству на користь.

Вітмен писав: «Я вважаю, що для нашого Нового Світу набагато менше важить те, що зроблено, або те, що є, а набагато важливіші результати майбутнього». Епігонами Вітмена стали численні політики й мислителі Старого й Нового світу. Своєю чергою, Вітмен був послідовником такого ж великого мрійника й творця т.зв. новоанглійського трансценденталізму Емерсона. Емерсон припасував німецький трансценденталізм у переказі пані де Сталь до поетики Нового світу. З цього погляду варто звернути увагу на есе «Людина-реформатор». З Емерсона пішли й візії демократичного майбуття Вітмена і «дивний сон» у масонських «Каменярах» Франка з його заключним


Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.


Рорти був, далебі, не мрійник, і вважав, що «нема такого поняття, як природа держави або природа суспільства, які треба зрозуміти, а є лише історична послідовність відносно успішних і відносно неуспішних спроб утворити якусь комбінацію порядку і справедливості». Отак, згрубша за сто п’ятдесят років, поетична мрія про демократію перетворилась на «якусь комбінацію порядку і справедливості», з котрої політтехнологи роблять цукерку для електорату, загортаючи її в кольоретки з балачок про різновиди демократії вже сьогодні.

Брус Джилі нинішню критику такої демократії зумів подати у вигляді зручної таблиці5:

Різновиди антидемократичної критики


Демократія неможлива через…

Демократія не бажана, бо призводить до…

Тому її слід замінити

Ліві критики

Пропаганду

Розбіжності у владі

Соціальну винятковість

Контроль пріоритетів

Репресій

Нерівності

Вестернізації

Багатопартійною владою

Владою робітників

Прямим громадянським правлінням

Праві критики

Глупоту громадян

Неосвіченість громадян

Нагромадження проблемності

Нестабільності

Влади юрби

Неефективності

Ринками

Експертами / ґарантами

Вільними асоціаціями

Зваженим голосуванням


«Демократія у своїй сутності – це уряд, який узгоджує наявні засоби з загальною волею тих, ким правлять…»

На тлі завзятих суперечників прибічників і супротивників симулякру демократії, сьогодні особливого звучання набуває цілком твереза думка фінського вченого Гейкі Патомекі6: «За умов ґлобалізації в різному економічному й неоліберальному розумінні, здається, лишилося лише кілька суверенних держав, як от Китай і, передусім, США. А решта або вже віддала ключові елементи свого суверенітету або перебуває в процесі улягання механізмам глобальної економіки й системам регіонального чи вже й глобального правління на підставі низки квазі-конституційних угод». Зрозуміло, що транснаціональні, глобальні чинники спростовують навіть теоретичну можливість будь-якої форми демократії. Дотепно майже сто років тому приблизно на цю саму тему висловився історик В. Моллок у розділі про Честертона7: «Демократія у своїй сутності – це уряд, який узгоджує наявні засоби з загальною волею тих, ким правлять. В ідеалі це робить деспот, однак у житті ідеальні деспотії неможливі».

Проблема демократії ніяк не розв’язується в публіцистичних текстах, де за яскравою оболонкою можна побачити лише інтереси маргінальних партій, як от у Джефрі Стаута: "Демократія прийшла в сучасний світ, виступаючи проти представників феодального і теократичної минулого. Сьогодні серед її опонентів на світовій арені - терористи, диктатори і злочинні боси, які застосовують насильство, залякування і використовують злидні, щоб вселяти в людей страх і безвихідь. Тим часом, деякі ТНК укладають угоди з убивцями, аби це було в їхніх економічних інтересах. Натомість вони отримують покірних працівників, здебільшого жінок, які бажають працювати і при вкрай низькій зарплаті, а також свободу для ведення напівлегального бізнесу та зловживань стосовно довкілля.

У номінально демократичних державах вони купують вибори, руйнують профспілки і намагаються контролювати інформаційні потоки. Вони прагнуть створити робочу силу, яка потурає босу і ладна працювати за несправедливу винагороду. В маркетинґу вони - фахівці, що апелюють до жадібності й заздрості. Їм потрібні наша готівку і наша терпимість стосовно того, що вони зробили з країною, озоновим шаром, своїми службовцями та їхніми клієнтами. Їхній план для останніх, включаючи наших дітей, полягає в перетворенні їх на споживачів, які ідентифікують себе в основному з дорогими емблемами стилю життя, які рекламуються для специфічних анклавів: костюми від Армані й кавоварки еспресо - для одного кола, реп та баскетбольне взуття - для іншого. Етнічна і реліґійна боротьба процвітає, расове розділення поглиблюється, розрив між багатими і бідними розширюється, і мільйони сьогодні перебувають у рабстві у злочинців, які торгують людьми»8.


Диктат доцільних преференцій

Зрозуміло, що у світі, де пропозиція створює попит, де діє ґлобалізована система пріоритетів, існує диктат доцільних преференцій і демократія виключається за визначенням, суспільна система обслуговує цілі, визначені кластерами інтересів, і ці інтереси служать породженню нових інтересів, а не обслуговуванню снів спільноти про народоправство.

«Модерністські антагоністичні суперечності і дистинкціі, структуровані мислення і поведінка людини індустріальної доби втрачають епістемологічну визначеність і категоричність, розчиняючись в новому метаполітичному дискурсі легітимації - дискурсі, що легітимує все підряд. «У нашій еклектичній культурі, яка відповідає розкладу й скупченості інших культур, ніщо не є неприйнятним», «нова експресія, нова абстракція, нові форми - все це чудово співіснує в загальній індиферентності», «ми сповідуємо всі переконання без винятку» і «ніщо не викликає у нас справжньої відрази». У новому плюралістичному «універсумі мислення і вчинку» (Г. Маркузе) все стає знайомим і бажаним, «все має право громадянства і суспільного визнання»9.

Модний нині французький лівацький філософ анти-постмодерніст Ален Бадью (родом з Марокко) теж пише з усією відвертістю: «З погляду філософії, демократія не є ні нормою, ні законом, ні метою, а тільки одним із можливих засобів народної емансипації». І додає: «Хоча жорстке упорядкування її наслідків і, ймовірно, диктатура також можуть бути засобами народної емансипації»10.

Напрочуд відверто про роль і форми демократії в ґлобалізуючому контексті пише філософ з арізонського університету Томас Кристіано, котрий присвятив себе питанням філософії моралі й політики: "Термін "демократія" я розумію як метод групового прийняття рішень, що характеризується рівністю учасників на важливому етапі колективного прийняття рішень. Існує чотири аспекти цього визначення. По-перше, демократія стосується колективного прийняття рішень (…), які є обов`язковими для всіх членів групи. По-друге, це спосіб врахувати думку багато різних груп, які можна назвати демократичними, як от родина, громадські організації, фірми, а також держави і ТНК. По-третє, термін не передбачає ніякої норми. (…) По-четверте, має бути більш-менш забезпечена рівність"11. Далі арізонський філософ пише про проблеми такої демократії в умовах реальної ґлобалізації, тобто про схеми «відбору» можливостей врахування індивідуальної волі при розв’язанні проблем чоловими політичними гравцями.

Тобто я хочу ще раз підкреслити, що мислителі, які представляють найрізноманітніші ліві й праві політичні тренди сьогодення ніде всерйоз не говорять, на відміну від чистих політиків, про пряму загальнодержавну демократію як ефективну політичну систему.


Безперспективність демократії

Цікаво відзначити, що безперспективність демократії в модерновому суспільстві здавна відзначалася східнослов’янськими вченими, ідеї яких і досі не використовуються навіть спеціалізованими західними виданнями. До таких прозірливих вчених належав киянин за народженням, вихованням і освітою Микола Бердяєв, котрого росіяни почали переслідувати ще за царату, а за більшовиків і зовсім вирядили за межі країни, де він написав більшість своїх реформаторських творів. У «Демократії, соціалізмі й теократії» він написав по-енциклопедичному стисло: «Демократія має формальний характер, вона сама не знає свого змісту і в межах стверджуваного нею принципу не має ніякого змісту. Демократія не хоче знати, в ім’я чого виражається воля народу, і не хоче підпорядкувати волю народу жодній вищій меті»12.

Проте до особливостей нинішньої ситуації в Україні належить не лише намагання подати нинішню комбінацію з партійної диктатури і кластерів активних інтересів на чолі з колишніми працівниками комсомолу й КДБ в умовній упаковці ближче не визначеної «демократії». Я маю на оці дедалі настирливіші спроби на порушення Конституції (і почалося це ще за президентства Віктора Ющенка) клерикалізувати українську школу й громадське життя. Мені йдеться наразі не про справи віровизнання, а про те, що організація церковного життя суворо ієрархічна й спирається на певну множину догматів (залежно від конфесії, котрих тепер в Україні легіон). Тобто є бажання поєднати симулякр демократії, сон людства про народоправство з однією чи кількома жорсткими недемократичними структурами. Описи цих структур нескладно знайти в літературі або просто варто зазирнути до богословської енциклопедії чи словника, щоб у цьому пересвідчитися.

Я наразі не зупинятимусь на тому, що таке сполучення могли придумати лише політтехнологи для цюхвилинного використання церковного потенціалу для партійної пропаганди, а тільки-но зверну увагу на те, що з погляду культурології такий симбіоз (чи як би висловився один без портфельний мислитель – синергія) здатний лише й далі розхитувати нестабільну українську ментальність. Бо не можна свободу волі (хоч за Віндельбандом, хоч за Бердяєвим, хоч ще за кимось) поєднувати водночас із потребами транснаціонального капіталу (в його кластерних українських схемах організації), завданнями партійного будівництва на доки не визначеній ідеологічній основі та потребами моральної стабілізації. У кожному разі – це що завгодно (наприклад, ще один історичний експеримент з українським народом), але не демократія. І вище ми спробували показати, що демократія за визначенням до всього цього стосунку не має. Тим більше мораль чи віра, котрі є такими ж органічними складниками цивілізації, як і фізичні закони, котрими вона користується13.


1 http://dictionary.reference.com/browse/simulacrum; http://en.wikipedia.org/wiki/Simulacrum

2
Наразі йдеться про: "Democracy and philosophy", originally delivered April 2004, in Tehran, reprinted in Kritika & Kontext, May 2007.

3
Див. також: Joseph T. Salerno «How to Do Economic History» у вид.: Mises Daily: Tuesday, October 25, 2011.

4
Мабуть, останнім спалахом суспільної реакції на філософські розсліди було американське та європейське маркузіанство молодіжних рухів у 60-ті й 70-ті роки минулого віку.

5
Bruce Gilley “Is democracy possible?” у вид.: Journal of Democracy, January 2009, Volume 20, Number 1, p.116.

6
“Is Democracy Possible without Global Democracy?” by Heikki Patomäki, Professor of International Relations at the University of Helsinki, and Research Director of NIGD, (Network Institute for Global Democratization).

7
W. H. MALLOCK. THE LIMITS OF PURE DEMOCRACY. SECOND EDITION. LONDON CHAPMAN AND HALL, LTD. 1918, p.5.

8
ДЖЕФФРИ СТАУТ. ДЕМОКРАТИЯ И ТРАДИЦИЯ. ИЗДАТЕЛЬСКИЙ ДОМ «ТЕРРИТОРИЯ БУДУЩЕГО» МОСКВА 2008, с.308.

9
Игорь Джохадзе. ДЕМОКРАТИЯ ПОСЛЕ МОДЕРНА. Праксис, Москва 2006, c. 15.

10
Alain Badiou. Democracy, Politics and Philosophy. Lecture at European Graduate School EGS, Saas Fee, Switzerland. 2006.

11
http://info-center.ccit.arizona.edu/~phil/faculty/tchristiano

12
Ось цей оригінальний уступ повністю: «Демократия носит формальный характер, она сама не знает своего содержания и в пределах утверждаемого ею принципа не имеет никакого содержания. Демократия не хочет знать, во имя чего изъявляется воля народа, и не хочет подчинить волю народа никакой высшей цели. В тот момент как демократия познает цель, к которой должна стремиться воля народа, обретет достойный предмет для своей воли, наполнится положительным содержанием, она должна будет эту цель, этот предмет, это содержание поставить выше самого формального принципа волеизъявления, положить в основу общества. Но демократия знает только формальный принцип волеизъявления, которым дорожит превыше всего и который ничему не хочет подчинять. Демократия безразлична к направлению и содержанию народной воли и не имеет в себе никаких критериев для определения истинности или ложности направления, в котором изъявляется народная воля, для определения качеств народной воли. Народовластие - беспредметно, оно не направлено ни на какой объект. Демократия остается равнодушной к добру и злу. Она - терпима, потому что индифферентна, потому что потеряла веру в истину, бессильна избрать истину. Демократия - скептична, она возникает в скептический век, век безверия, кргда народы утеряли твердые критерии истины и бессильны исповедовать какую-либо абсолютную истину. Демократия есть крайний релятивизм, отрицание всего абсолютного. Демократия не знает истины, и потому она предоставляет раскрытие истины решению большинства голосов. Признание власти количества, поклонение всеобщему голосованию возможны лишь при неверии в истину и незнании истины. Верующий в истину и знающий истину не отдает ее на растерзание количественного большинства. Демократия носит секулярный характер, и она противоположна всему сакральному обществу, потому что она формально бессодержательна и скептична. Истина сакральна, и общество, обоснованное на истине, не может быть исключительно секуларным обществом. Секулярная демократия означает отпадение от онтологических основ общества, отпадение общества человеческого от Истины. Она хочет политически устроить человеческое общество так, как будто Истины не существовало бы, это основное предположение чистой демократии. И в этом коренная ложь демократии. В основе демократической идеи лежит гуманистическое самоутверждение человека. Человеческая воля должна направлять человеческие общества, и нужно устранить все, что мешает изъявлению этой человеческой воли и окончательному ее господству. Этим отрицаются духовные основы общества, лежащие глубже формального человеческого волеизъявления, и опрокидывается весь иерархический строй общества. Демократия есть психологизм, противоположный всякому онтологизму». У вид.: Николай Бердяев. Демократия, социализм и теократія. http://www.patriotica.ru/gosudarstvo/berd_dst.html

13
Пор. розділ 4 "Моральні стандарти і моральний лад" у вид.: EDWARD HOWARD GRIGGS. THE SOUL OF DEMOCRACY. THE PHILOSOPHY OF THE WORLD WAR IN RELATION TO HUMAN LIBERTY. 1918 (без місця вид.).
Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Материалы по теме
Зал периодики

Украина – слабое звено мировой политики

Адам Міхнік: Найкраща пропаганда України - правда

Майдан чи загальні вибори?

Ми все ще живемо за "диктаторськими законами" 16 січня. Інфографіка

В Испании набирают силу "новые левые"

Модель на выбор

Снова во времена Руины? О вызовах перед украинскими элитами

Вибори в Україні. «Противсіхи» працюватимуть на Путіна

«Спецзона» Донбасу: Тінь Берлінської стіни

Чим шотландський референдум відрізняється від кримського фарсу

Пастка мажоритарки: як уникнути провалу на виборах

Життя європейців: соціальні протести в Іспанії

Тайное оружие России: что такое войны за идентичность

Через демократію участі – до справжнього оновлення країни

Філософ Фукуяма: Настали похмурі часи експансії Росії та Китаю

Три эшелона имитаторов

Кто придет на смену парламентским старожилам

Путін не спроможний знищити українськість, він її лише посилив

Четвертая мировая война

Национализация валюты: негативный опыт Аргентины

Війна за культуру. Опальний російський професор Зубов пояснює, чому переміг Майдан

МАЙДАН: НЕОБХОДИМОСТЬ ЭВОЛЮЦИИ

В Казахстане задумали "вернуть страну народу"

Візи третього сорту

Если украинцы отвергнут серьезные реформы, то окажутся в объятьях Москвы, - Foreign Policy

Твиттер-боты одолели ученых

Чудеса украинской политики: единый кандидат единой державы

Жорстоке катування мурою

Реформи чи інклюзивність: дилема Петра Олексійовича

Путін злякався масштабів свободи в Україні, але стратегії не змінив

Кино за миллиард: где веб-камеры с прошлых выборов

Как не превратиться в Россию

Кредитное соглашение с ЕС. Что подписали Яценюк и Баррозу

Європа - мрія чи реальність?

Технологии обмана

Self-made країна. Самоорганізація українців випереджає дії влади

Главный бой украинцев с олигархами – еще впереди

Новый бюджет: как мы сделали страны Европы

Закон о блогерах-журналистах - механизм контроля за свободой слова в России?

Неравная борьба: почему газетные издатели в Германии боятся Google

К чему мозги – когда пьянит от власти?!

Границы и дороги: Судьба Украины в мировом контексте

Боротьбу за демократію час поширити на виборчу систему

Рецепт для Центральной Украины

Информирован – вооружен

Економіст: Електронні інновації дозволять захистити український ринок товарів від контрафакту

Где заканчивается Украина?

НА СТОРОНЕ УКРАИНЫ - СТОЛЕТНЯЯ ИСТОРИЯ МАЛЕНЬКИХ СТРАН, НА КОТОРЫЕ НАПАДАЕТ СОВОК

Путінський полк у ЄС

Як зберегти Донбас у складі України?

 

page generation time:0,399