В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Телеологія українського вступу

Версия для печати
26 май 2005 года

Сьогодні лише лінивий не чув, що, після „єепнутих” витівок кучмівських мудреців, ми, нарешті, починаємо прямувати/наближатися до Європи/Євросоюзу. І для того, аби з’ясувати, добре це чи погано, та що туди нести або що там можна взяти, передусім варто збагнути, що ми розуміємо під поняттями Європи і Євросоюзу.

Якщо говорити просто про Європу як континент, то ми одвіку (хто рахує від трипільців, хто від пізнішого часу) там перебуваємо, а якщо хтось колись пробував кудись розширюватися, то воно відразу обламалося і тепер гордо називається інакше. Якщо ставати на мову про Европу як певну інтелектуальну спільноту, то варто це питання ще дослідити.

Куди йдемо

Ось львівський “Літопис” видав торік том “Історія европейської ментальности” за редакцією Петера Дінцельбахера. Це напрочуд цікавий том, бо в ньому зібрано силу-силенну манливих спостережень, хоча й не всі з них доладні, як от увесь дискурс про справи реліґійні. Та менше з тим… Річ у тім, що в центрі тому – франко-германська цивілізація. А от, скажімо, чи є ознаки спільної ментальності у ливонців і сучасників Йоргоса Кастріоті в Албанії, або в португальців і білорусів, або в дольмегів і розенкройцерів… – то ще треба подумати. Або не думати, а відверто сказати, що нема. І тоді, коли говоримо про континентальну ментальність треба сказати насамперед, чи теоретично вона могла колись існувати. Чи існувала ментальна спільнота за часів локальних чи ґлобальних воєн, чи існує така єдність на Балканах, в Іспанії, Великій Британії? У томі пана Дінцельбахера не розглядається вплив колосальних етнічних і субетнічних трансформацій сьогодні, які в Европі прискорюються і витворюють поважні нові напруження.

У нас нема субстратної спільності й доки не видко, як можна переконати послідовників УПЦ МП, що ідентифікаційний код не від диявола і що католиків або протестантів, яких вони здебільшого відкидають як сектантів, також треба поважати. І ми бачимо, що в Україні ці та інші протистояння не обмежуються літературними дискусіями, а переростають за чужою поміччю в тривалі ворохобні.

За останні двісті років етноси в окремих реґіонах України зазнавали потужних трансформацій (різні види масових поселень, переселень, винищень, тощо) і ментальна спільність досі не витворилася, бо на це потрібний досить тривалий час, якого нема. До цього додаються порушені горизонтальні й вертикальні зв’язки в соціумах, що добряче далося взнаки під час останніх виборів.

Отже, маємо щось аморфне під назвою “європейський менталітет” і щось мозаїчне під назвою “український менталітет”. І тепер треба було б пояснити, яким чином привідці збираються ці два типи менталітетів поєднати в одну широко трактовану спільноту.

Тим часом, з класичних праць, наприклад пана Норта, ми знаємо, що різні типи менталітетів породжують різні комбінації інститутів та організацій, котрі надалі обумовлюють всю тканину економічного та соціального життя. Про притирання двох типів ментальностей розповів Петер Феслер у статті “Варта на Райні” ("Ї", число 12, 1998), щоправда райдужний оптимізм автора, здається ще завчасний. Для того, аби подивитися, наскільки потриває любов між французами і німцями, треба почекати не 20-30 років, а 100-200. Бо ось подивіться, наскільки мінливою й перебутньою виявилася любов між росіянами і прибалтами. Нетривалою виявилася любов і злагода на Балканах, Румунія згадала про свою стародавню велич і почала висувати претензії…

А якщо так швидко, як кортіло б, соціуми та етноси не притираються один до одного, то чи не вийдуть із планованого зближення українців з дещо абстрактним европейством конкретні тривалі втрати, передусім економічні?

Кілька років тому я паралельно слухав уночі зведення про засідання Верховної ради і радіо “Марія” про виступи польських депутатів. І там, і там ішлося про захист вітчизняного сільгоспвиробника, і там, і там казали, яке гарне їдло виробляють удома, і яке паскудство постачають торгові партнери.

Знаючи сьогодні про гостроту питання з протекціонізмом в Европі, пам’ятаючи про проблему з виплатами і доплатами старим і новим євросоюзівцям, про демпінґ в окремих професіях, про тактовне витискання східняків з окремих галузей діяльності (радше – недопущення до певних ринків), треба добре подумати, як надалі буде з тими ментальностями. Тим більше – після революційного для нашої економіки вступу до СОТ.

Катастрофічні ігри останніх років української влади з українським народом призвели до того, що багато мільйонів пасіонаріїв (котрі, як правило, формують популярний менталітет) опинилися (і вже назавжди) за межами національної держави. Доки не видко, аби цей процес припинявся, а тому хотілося б іще подивитися й на демографічний прогноз того, хто та в якій кількості піде назустріч до того, що доки називається об’єднаною Європою. Хоча й ця об’єднаність доки не в усьому очевидна, як свідчать реакції окремих країн на американські зовнішньополітичні ініціативи (Ірак, Росія, Іран).

На додачу, не слід забувати, що в самому ЄС залишається дві групи проблем: 1) міждержавність/ наддержавність; 2) поглиблення/ розширення. Досі не артикульована, але проглядається проблема культурних і мовних пріоритетів. Етнореліґійні проблеми для фахівців уже видні у Великій Британії, Франції, Німеччині.

Нове вино в старих бордюгах

З тим, що нинішні європейські орієнтири обумовлені, більшою мірою, черговою ґлобалізацією (власне ґлобальним брендинґом на користь певних транснаціоналів). І, меншою мірою, дати раду непростим стосункам з Росією, багато спостерігачів згодні. Помічають вони й те, що в багатьох ситуаціях агресивний брендинґ (який передбачає придушення або модифікацію локальних усталеностей) може бути просто небезпечний для тубільних інститутів (Б. Мільнер), для патернів місцевої поведінки соціумів.

І тут, на мою думку, варто звернути увагу на таку багатобічну проблему, котру не артикулюють тим часом ні економісти (що зрозуміло, бо вони не хочуть викликати зайвий вогонь на себе), ні соціологи: ідеться про початок кінця національних держав і утворення нових суперетнічних спільнот. Одні держави швидше йдуть на ці трансформації, як от члени ЄС, інші дотримуються приречених концепцій герметизму (Китай; хоча незаперечним є факт ширення китайських соціумів у світі), ще інші – більшість африканських країн і латиноамериканці – досі над цією проблемою всерйоз не замислювалися, хоча католицький соціалізм і етична езотерика там ведуть саме в цьому напрямку.

Чи є ця проблема новиною? Ні. Прикладами може правити провалена християнська ґлобалізація, нинішня агресивна мусульманська ґлобалізація, транскультуралізм модного тепер Епштейна. Може, для когось і дивина, але до ґлобалізму стосується і низка нових реліґійних і парареліґійних комуністичних і соціалістичних рухів з 19 сторіччя. Так, у бахаїв, прибічники котрих нараховують у світі вже понад п’ять мільйонів разом з іранським і американським відламами. У них програма не така агресивна, як у муністів, і включає наступне: визнання того, що істинна реліґія завжди знаходиться в гармонії з розумом і науковим знанням; значущість і необхідність загальної освіти; здійснення рівноправності чоловіків і жінок; усунення крайніх форм бідності і багатства; встановлення федеральної системи світової спільноти, заснованої на принципах загальної безпеки і міжнародної справедливості; запровадження спільної мови (недарма багато бахаїв серед есперантистів), а от патріотизм, любов до Батьківщини і захист її кінець кінцем відносяться до "забобонів". Щиро кажучи, це те, що чекає на кожну національну державу, котра вступає до транснаціонального об’єднання, тільки інтеліґентні політики в Европі називають це все більш туманно, сповивають в серпанок мітичної ноосферності. Сюди ж стосується й теорія Вернадського з часів повоєння.

Чи готовий до всього цього – чи в серпанковій, чи у відвертій упаковці – український загал? Сумніваюсь. Не буде готовий ні за десять, ні за двадцять років. Бо коли Гусерль у віденській лекції казав про телос як наріжний визначник для європейських націй і про трансцендентне братерство як одну з таких до-цільностей, що дозволяє європейцям відчувати свою спільність, то не міг знати, що за кілька років Сталін і Гітлер змусять раз і… хотілось би думати, що не назавжди, переглянути ідеали європейського братерства. Схоже, що ні Роберт Шуман, ні Жан Моне в 1951 році Гусерля не читали. Вони виходили з економічних засновків у галузі вугільної та сталеробної промисловості. Ідеологія того, що ми маємо через понад півстоліття, мало відрізняється за рівнем мислення від Шумана і Моне, котрих питання космічної духовності не хвилювали. І дарма. Але це вже така дійсність, що ті, хто приймає рішення, менше читають філософів, а більше – біржові повідомлення.

Куць виграв, куць програв

Ми так останнім часом захопилися теоріями еліт (котрі є теперішніми варіаціями на тему колишніх великих ініціятів), що зовсім забули про долю їхніх культурних попередників, котрі здебільшого були постатями жертовними й трагічними. Жертовними й трагічними в ім’я людей, як це не примітивно нині для багатьох звучить. Так от, стримані оцінки євросоюзного зовнішньополітичного вектору з варіаціями по регіонах обумовлені, гадаю, не тим, що люди знають, про що вже пишуть бахаї, а тим, що думають – спочатку треба навести лад у своїй хаті, а потім запрошувати до хати гостей чи йти зі своїм на люди.

Звичайно, я не сподіваюсь на одностайне народне рушення за умов, коли реґулярне розслабляння на тлі розору стало національною відмітною рисою. Але треба припинити базікати про свою приналежність до християнства / юдаїзму / магометанства і т.п., а почати цілодобово виконувати те, що там написано. І навіть атеїсти могли б почати наслідувати не тільки те, чому вчить Сердючка, а про що торочить світова інтелектуальна спадщина: працювати і вчитись, вчитись і працювати, а ще – втілювати наслідки своєї праці. І тоді і в Євросоюзі, і в будь-якому іншому союзі чекатимуть на нас з усіма нашими можливими векторами. Треба негайно покласти край нахлібництву, пільгам і крутійству, бо є цілком реальна загроза того, що в країні залишаться лише нахлібники, пільговики й крутії, а всі інші по змозі виїдуть геть за межі преславної України. Бо ні тверезе старше покоління з цим розгардіяшем далі миритися не бажає, ні молодь з цим категорично нічого спільного мати не буде. Інстинкт самозбереження підказує їй, що це сліпий кут.

Що діяти з вектором?

Проте цілком може статися так, що вектор залишатиметься зовнішнім, а благотворно діятиме, здійснюючи тиск на перегляд внутрішніх інститутів, організацій, стандартів, схеми їхньої дії. І в перших лавах тут може піти саме культура (я не чіпаю пріоритети промисловості, бо не є фахівцем у цій галузі).

Ось ви подивіться на частковий приклад з Євробаченням у Києві, бо це може бути гарною моделлю і в інших галузях. Як заворушилися міські господарники, відчувши в цьому авралі вигоди для себе: там списується, там стягується, там перебудовується… В результаті матимемо оновлене і розширене готельне господарство, покращені комунікації, пластичніший шоу-бізнес. Не вік же нам вікувати з усим тим миршавеньким і безголосим мотлохом. У нас і своїх зірок подостатком, тільки телескопи трохи не туди перевести треба.

У нас досі не працює належним чином туризм ні для себе, ні для Європи, ні для світу. Що-що, а ікстрім не треба шукати в Греції ні для машин, ні для людей, бо сьогодні вся Україна – суцільний ікстрім. Наші митці давно вже і досить високо котируються у світі, – треба поставити на належні рейки митецьке життя, не маніпулюючи обридливими клановими структурами. Бо, між іншим, в обігу там чималі кошти, а можуть бути ще більші. Платний доступ до відцифрованих наших інтелектуальних ресурсів може дати чималий зиск і вдома, і за рубежем.

Треба світові розповісти про форми світових цивілізацій на українських теренах – ґоти, різні форми протестантизму, парареліґійних світових рухів, котрі вплинули на історію людства. Створити міжнародні науково-освітні організації й дати змогу все це розікласти по полицях, видавати. Ви подивіться, скільки від таких форм діяльності мають організації в Італії, Ізраїлі, Великій Британії…

Чому в країні існує єдиний справді міжнародний відпочинковий центр для дітей в Артеку? А хіба в Карпатах чи на Волині не можна створити нічого подібного? А біля однієї з найбільш потужних і найкраще збережених фортець у Європі – Хотині? Тим більше, що зона Хотина-Кам’янця-Подільського – багатюще джерело центрально-східноєвропейської історії, та й не тільки. Для міжнародного юнацтва – скарб.

Як свідчить доробок низки почитних письменників, можна непогано заробляти, видаючи їхні твори тут, а не закордоном, де поліграфія у кілька разів дорожча. Треба негайно відродити видавництво, що публікуватиме нашу продукцію іноземними мовами. Кожний, хто обізнаний з Інтернетом, може збагнути, скільки це все нині коштує.

А за цим і подібними заходами потягнуться замовлення і для середнього й малого бізнесу, або й для великого, коли йтиметься про будівництво, обладнання, тощо.

І розворушити все це треба до імовірного наближення / входження до ЄС, бо зроблять все за нас, і з вітчизняним виробником у галузі культури й духовності буде те саме, що з нашим сільським господарством після вступу до СОТ.

Бо так буває в історії в усі періоди великого зрушення суспільних формацій.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Материалы по теме
Проект "Украина"

Европейская интеграция Украины глазами европейского сообщества

Чи стане Європейський Союз Імперією?

Вред и польза Евроинтеграции: кто съел наше сало?

От мечтательного еврооптимизма к трезвому европрагматизму. Часть 3.

От мечтательного еврооптимизма к трезвому европрагматизму. Часть 2

От мечтательного еврооптимизма к трезвому европрагматизму. Часть 1

Союз великий, вольный, многоликий

Евросоюз-еще не империя, уже не империя

Українська ідентичність в Європейському наднаціональному об’єднанні

Становлення європейської ідентичності: геокультурний виклик Євросоюзу

Ми обираємо, нас обирають... (або дещо про українську євроінтеграцію)

Европейская Украина: расставание с прошлым или обретение будущего?

Евроинтеграция на вырост

Болонський процес: проблеми інтеграції української освіти до європейського освітнього простору

Enfant terrible Европы

Підводні камені ЄВРОПЕЙСЬКОЇ Конституції

Пути цивилизационной реформы в Украине

Европейский блеф во благо Украины

Экономика евроинтеграции: между долларом и евро

Противоречия Евросоюза: проблемы, риски, перспективы

Противоречия в ЕС: бунт от носа до кормы

Евросоюз: в погоне за собственными концепциями

Европрагматизм

Перекресток цивилизаций

"Велика імперія"? Наполеонівська об’єднана Європа

Расширение ЕС: год спустя

Звіт щодо політики ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ стосовно УКРАЇНИ в еру Ющенко у близькій та довготерміновій перспективі

Новые члены Евросоюза бросают вызов старым

Европейский Союз через год после расширения: показания «Евробарометра»

Год после расширения ЕС: комментарий от «Экономист»

Евросоюз: один год после расширения

Этот растущий евроскептицизм

Уничтожение мифов ЕС

Европейский Союз: пространство межкультурного диалога

Привет, суверенитет

„МИ, НАРОДИ ЄВРОПИ...”

Либертарианская альтернатива «Европе боссов»

Будущее Европы, будущее Европейского Союза

Более совершенный Европейский Союз

Европейский Союз на мировой арене

Будущее Европы

Европейские проблемы и их нерешенность

Создавать Европу возможностей

Споры вокруг европейской конституции

Зал периодики

Саміт Східного партнерства: без ілюзій і розчарувань

Дональд Туск: Очікування східних партнерів є вищими за реальність у ЄС

Испанские леваки: из радикалов в центристы

Прощай, ЕС. Захотят ли британцы вернуть себе «независимость»

Евразийский союз - это тупик для всех его участников

Саммит разочарования

Восстановление экономики еврозоны? Это ненадолго

Греция - государство без структуры

Экономика еврозоны превзошла ожидания

Триполяризація

Почему неэффективна европейская политика соседства и как ее изменить?

Порядок денний асоціації. Кілька думок про ключові тези

Як ЄС фінансує точки росту

Как Далеко Упадет Евро?

Європейська армія – реальність чи фантазія?

«Европейский союз проживет без украинских реформ»

Почему дефляция – это хорошая новость для Европы

Как выглядит пенсия по-европейски

Перераспределение или Включение?

Греція: що буде після перемоги проросійських сил?

Черты из истории мракобесия

Новый макроэкономический реализм ЕЦБ

Під’єднати Європу

Россия - как Украина Европы

10 підстав замислитися про нову монетарну політику ЄС

Сириза идет к победе: что нужно знать о предстоящих выборах в Греции

Немецкая идентичность в опасности?

Без кохання та з розрахунком: Україна втрачає кредит довіри ЄС

В Испании набирают силу "новые левые"

Необходимо создать новый порядок безопасности в Европе

Немецкая спецслужба: Правительство ФРГ все чаще подвергается кибератакам

Європо, не обманюйся! або Дорожня карта для Заходу

Комментарий: "Опрос населения" в Каталонии как фарс

О роли Польши в украинском кризисе

Каталония ставит себя вне закона

Нова прем’єр-міністр Польщі: жодних емоцій, лише справи

ЄС: «вибори» сепаратистів – нова перешкода на шляху до миру в Україні

Психология памяти, или Почему восточные немцы с теплом вспоминают о ГДР

Почему налогообложение должно стать глобальным

Висновки Ради міністрів ЄС із закордонних справ щодо України. Текст

Навіщо Меркель їде у Братиславу

Украина – не Европа

Призрак строгой экономии бродит по ЕС, падающему в рецессию

«Розумна жінка» чи найближчий союзник? Українська політика нового польського уряду

"Глибока занепокоєність" німецького бізнесу

Чого зараз найбільше потребує Україна? Досвід реформ у Словаччині

Как Шотландия изменила Великобританию

Мюнхен у дії. Ціна європейського страху

Испания: "государству автономий" грозит дальнейшая децентрализация?

В ЕС растет недоверие к Вашингтону, но неприязнь к Москве сильнее

 

page generation time:0,410