В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Гра в проблеми культурної політики Росії на пострадянському просторі

Версия для печати
17 фев 2004 года

„Моє принципове заперечення дійсності стосується

її іманентної риси – безумовної капітуляції

у будь-яку гіпотезу, яку хтось висуває з її приводу”.

Жан Бодріяр „Здійснений злочин”

 


Чи може взагалі існувати "культурна політика"? Адже в загальних рисах культура – це стрижневі ідеї тих або інших етнічних утворень, а політика – механізми й засоби владнування проблем у якихось рамцях і на якомусь рівні цивілізації. І якщо ідеї культури та мови співвідносяться тільки з виживанням соціумів і абсолютом або Богом, то політика – це плани й методи роботи в запропонованих або створюваних умовах

 


В Україні сьогодні є дві наріжні мовні проблеми, створені політиками – українська та інші мови, українська та російська мова. У першому випадку треба говорити про те, що більшості нашого культурного керівництва висловлюватись „по-руському” легше, а тому мовних проблем вони не розуміють. Тургенєв, скажімо, розумів, а вони – ні. Просто різний рівень розвитку. Бо якби серце тьохкало, скіпалося й боліло на звук рідної мови, то все було б інакше. Чиновник в особі якогось „патера-ностера” замовив би довідку про те, скільки мільйонів подарували нам митники, міліція, податківці, а також скільки витрачено на спорудження хатинок для кримінального керівництва, на відпочинки за кордоном по фешенебельних готелях за рахунок винищуваного народу, підсумував би і наказав наперед віддавати на розвиток національних видавництв. Років на двісті вистачило б.

Щодо другої мовної проблеми. Працюючи над цією статтею, я ще раз пройшовся столицею країни, поблукав Інтернетом, і майже 90 % відсотків того, що я почув і побачив, до української мови ніякого відношення не мало. Отже, говорити про переслідування російської мови й культури в Україні, про що теревенять домашні інтелектуальні спекулянти й полюбляють порозважати російські мислителі й газетярі, не варто, бо це не ліпиться до дійсності.

 

А чи є про що говорити?

А що, власне, таке російська мова в Україні? Чи можна вважати виступи російською мовою в парламенті російськими текстами? Вслухайтеся в те, що та як говорять російськомовні співгромадяни. Почитайте праці російських мовознавців про стан російської мови в Росії, яку багато хто з поважних людей вважає новою мовою або принаймні іншою, ніж та, що функціонувала на радянському просторі, не кажучи про ту, що була до того, як до влади прийшли ті, хто був ніким.

Якщо ми говоримо про те, що треба розвивати мову тих, хто сьогодні в Україні користується групою південних і південно-західних діалектів російської мови (порівняйте мову і мовлення одеситів та харків’ян, „донецьких”, які „ганяють або не ганяють порожняк”, з мовою львівських москвофілів, з виступами перших осіб держави), то треба подумати ось про що. Ці особи хочуть запровадити в Україні як другу державну мову нинішній московський стандарт (чи не той, за яким „мочать у сортирі”) чи стандартизувати один чи групу діалектів, що функціонують в нашій державі. І лише однозначно відповівши на цілу низку запитань щодо того, яку мову їм хотілося б канонізувати, згадавши про проблему „шістьох субстандартів” в американському варіанті англійської мови, можна було б починати шукати цей мовний стандарт, плекати й поширювати його, творити ним державні документи, якщо в цьому є нагальна потреба і якщо це нарешті розв’яже всі наші біди.

У цьому випадку нам би дуже знагодився досвід Сполучених Штатів Америки, а саме – взаємовідношення американського варіанту англійської мови з британським або австралійським, канадійським, тощо. Так, американці мають свій стандарт американського варіанту англійської мови з кількома субстандартами, а британці – свій. Мовознавці знають проблематику канадійського варіанту, австралійського варіанту та ін.

Отже, спочатку треба сформулювати свою проблему, визначити пріоритети, а тоді вже й сталити обух і загострювати мовне питання.

 

Оплата, а не свобода

Проблема культурних пріоритетів і мовних взаємин в Україні має ще один аспект, котрий, скільки пригадую, не заторкується в наших щоденних баталіях, бо він потенційно вибухонебезпечний. А саме: наскільки висока в естетичному розумінні продукція діячів культури. Я не знаю сьогодні в державі жодного великого явища в царині культури, поширенню якого завадила б мовна чи культурна реґіональна орієнтація. А коли ці явища – як не порося, зарізане українським митцем в Італії на виставці, то співаючий безголосий ректор чи бульварний редактор, – то й проблеми виникають на кшталт „чий чорт старший”. Ще тільки по загумінках можна зустріти здебільшого народних майстрів, які працюють не за гріш, а за совість, за Божим наказом. А так, на мистецькому базарі, продається все. Той смачним батькуванням висувається, той описом сцен з примітивних еротичних марень людини, котрій не повелося з жінками, той любитель гарбології сміття розкидає по галереях, той під серцем тисячоліть риє ярмарки-квадрати, ставить над ними трикутники й накриває їх півкулями, – аби тільки купили. А мистецтво ж тут до чого? А культура? А як же інакше податкодавців переконати, що все це треба сплатити з людської кишені на догоду тим чи іншим авторитетам?

Багато людей, котрі галасують довкола мовних проблем, кажуть „виділіть гроші”, розуміючи при цьому „щоб видати моє і моїх”. Багато людей, котрі кричать про потребу свободи слова, мають на увазі, що хочуть, аби суспільство оплачувало те, що вони зволять запропонувати суспільству (я кажу тільки про літературу й мистецтво, а не про свободу в поширенні немистецької інформації).

Я ж себе й багатьох цих галасувальників запитую: „Чому твори, видані потай на кухні на друкарській машинці у кількості 12–14 примірників на цигарковому папері без ґрантів і спонсорів стали шедеврами, а ви не можете на принтері протягом вечора видати 100 примірників своєї книжки чи збірника? В історії багато чого друкувалося й меншим накладом. Якщо у тексті нема порушення закону, то хто вам боронить?”. Відповіді я ні від кого не одержав. Тобто йдеться про оплату, а не про свободу. Тобто не про мову йдеться, а про справи зовсім інші, які однаково колись доведеться відверто обговорити.

Дедалі частіше доводиться зустрічати висловлювання про те, що ринок, тобто продаваність, визначає переваги твору. Як і частота видань. Мені аж страшно стає, коли згадаю, що з півста поезій Карафі, виданих після його смерті в Олександрії, створили епоху в европейській та світовій літературі… Як з цим бути, шановні автори лонґ-селерів?

Отак ми й приходимо до простого висновку з далекосяжними наслідками: треба переорієнтовувати інтереси народу не на повсякденні порахунки братків і партійців, а на цінності, котрі людину роблять людиною. Сучасною. Відкритою до насолоди величчю своїх бажань і звершень. Але ж хіба не про це саме йдеться у наших із вами священних текстах? Панове ж мої любі, християни ви мої, мусульмани та юдаїсти, а також рідні мої бузувіри, невже у священних книгах ваших кумирів написано щось інше? Хіба про політику мовлять архітвори будівництва нашої святої столиці? А шедеври драми або балету? А ікони і незбутня українська народна лірика? Зупинимось на священних текстах і наразі облишимо цей реґістр.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Материалы по теме
Проект "Украина"

Мифологема «цивилизационного выбора» и ее роль в современной пропаганде

Что нужно России от Украины?

Україна та Росія: у пошуках нового порядку денного.

Какая Россия нужна Украине. Часть 1: Российское пост-беловежье

Какая Россия нужна Украине. Часть 2: В поисках новой России

Україна – таки не Росія. Про ментальність і її геополітичні наслідки

Щодо російського культурного чинника в Україні

О, де ж ти, брате?

Россия неизвестная

Россия, которая нам не нужна

Відсоток заздрощів

Социальное восприятие гражданами Украины и России друг друга

Украина – Россия: все будет хорошо, но не сразу и не для всех

Холодное обаяние российского рынка

Гномы-гладиаторы на арене глобализации

Госдума России: пояс дружбы будет затягиваться

Путінський федералізм: повернення до самодержавства

Федеральний чи унітарний устрій держав – моделі майбутнього Росії та України

Президент – всьому голова

Зал периодики

Жаргон, интеллектуальная импотенция, фашизация

"Відмовитися від українського транзиту в Росії не вийде" - експерт

Украина откажется от хранения своих ядерных отходов в России

Путин не остановится в осуществлении своего плана восстановления СССР

Блеф Путина. Погибнет ли украинская оборонка без российских заказов

"Путин удлиняет путь к кладбищу"

Путин в цейтноте

Чужие: почему Россия всегда отрекается от своих солдат

Как тут жить дальше?

Інтернет для Путіна: до чого може призвести страх перед Майданом

Эпический провал российского спецназа в Украине и его последствия для России

Каждый – за себя: Украина поставила политическую точку в военном сотрудничестве с РФ

Политолог Пионтковский о победе Китая над Россией, провале Путина и его планах на Донбассе

Про відтворення імперії

Чому заморожують проект «Новоросія»?

Віталій Дем’янюк: ЄС усвідомив неадекватність "Газпрому"

Отступление от Новороссии. Что означает тактическая пауза Путина

Россия снова пытается влезть между Украиной и ЕС: опубликованы новые требования

Спецназ ГРУ — пираты ХХI века, или Зачем Путин погружает мир в новое Средневековье?

Нова стратегія РФ: на що замінили вимоги про відтермінування асоціації?

Випадок із розвідниками

Россия больше не торпедирует торговый пакт Украины и ЕС

В плену у Владимира Путина

Ціна конфлікту: чи вдасться відсудити у Росії збитки за військову агресію

Весна ловушек: главная опасность – не восстания, а исчерпанность ресурса

Григорянц: Россия и после Путина останется опасной для Европы

Серая зона. Киев и Москва спорят об отказе от части Донбасса

Летом Путин снова перейдет в наступление

Оберштурмбаннфюрер Путин и «законы о декоммунизации»

Уполномоченный хам

Доповідь фонду «Potomac»: Росія готується до великого наступу в Україні

В ожидании наступления: пойдет ли война на новый виток

“Доклад “Путин. Война” должен открыть людям глаза"

Бюджет агрессии. Сколько тратит Россия на войну в Украине

Конфликт на Донбассе закончится глобальной сделкой России, США и ЕС

Путіна треба зупинити в Україні, інакше доведеться – на території країн-членів НАТО – Волкер

Разгадывая Путина

Мариуполь готовится к войне

Путин зря просит пощады, ни он, ни, к несчастью, Россия ее не получат

Леонид Кучма: Путин превратил Донецк в Карабах

Шахтарський «протест» у руслі наступу Ахметова

Чужая война. Зачем выходцы с Кавказа едут воевать в Донбасс

Харьковские соглашения: плацдарм для российской агрессии

Росія готує наступ на Маріуполь – вояки й експерти

Вероятный сценарий весеннего наступления ДНР-ЛНР на Украину

Путін із комуналки. Сусід, який намагається псувати життя України

Червоний мак як символ Перемоги. Україна і агресія Росії

Путинская истерика. Как в Кремле отреагируют на бойкот парада Победы

Шесть вариантов развития конфликта в Донбассе в 2015 году

Земля без рынка: какой должна быть земельная реформа в Украине

 

page generation time:0,249