В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Україна та Росія: у пошуках нового порядку денного.

Версия для печати
28 фев 2004 года

Україна та Росія: у пошуках нового порядку денного.

Пам`ять про століття перебування у надто близьких стосунках не повинна заважати Україні та Росії вести спокійний партнерський діалог. А це можливо тільки за умови певного психологічного перенародження політичного класу в Україні. Місце істерики, комплексів меншовартості, та русофобії, як форми відчаю, мають зайняти такі риси як відчуття власної гідності, здатність „користуватися власним розумом” та знаходити асмиметричні відповід на виклики в україно-російських стосунках.

Росія ще не вирішила „прокляті питання”.

Попри очевидну оптимізацію та раціоналізацію російської політики, під впливом путінської адміністрації, Росія ще не знайшла відповіді на „прокляті питання”, які її переслідують упродовж багатьох століть, ані для себе, ані для оточуючих її держав. Сьогодні немає підстав сподіватися, що нові російські прагматики, які по суті сповідують ідеологію "соціальної інженерії", захочуть покласти на себе місію по реалізації процесів сомоорганізації у російському соціумі, візьмуть на себе „невдячну роботу”, спрямовану на глибинну соціо-культурну трансформацію суспільства. Більш вірогідно, що успіх та життєздатність „конспиративного капіталізму”, будувати який заходилися державні люди Росії, буде залежати від здатності російського політичного класу „осідлати” один із базових російських архетипів в царині державотворення.

Мова йде про ментальну та соціо-культурну установку, яка пов`язана з амбіціями та прагненнями російських політичних еліт до глобального лідерства, зі звичкою бути на перших ролях у вищій лізі світової політики. Іншими словами, Росію знову охоплює азарт пройти „по лезу бритви”, реалізувати оновлену версію ідеї богообраності у сфері міжнародної політики, зберегти себе в якості провідного субєкту на „ринку світового порядку”.

Так, автори однієї із недавніх доповідей безапеляційно і дещо істерично стверджують, що Росія стоїть перед вибором: або Росія стане Великою, або вона просто зникне із світової мапи, як значущий геополітичний, національно-державний та соціально-економічний суб`єкт”.

Як при цьому уникнути традиційних для Росії ризиків, що повя`зані з перетворенням народу у заручника великодержавних амбіцій, із сповзанням до мобілізаційних моделей в економіці, із узурпацією бюрократичним апаратом прав та свобод громадян, ніхто не знає. По суті, головною проблемою російських технократів є те, що вони надто „інструментальні”, зорієнтовані на пошук більш ефективних технологій для досягнення традиційних внутрішньо та зовнішньополітичних міссій, амбіцій, цілей. Відмова від переосмислення метафізики російського мессіанізму, від реструктуризації базових архетипів російського соціуму, звернення до старих та віками перевірених моделей соціальної мобілізації, можуть стати ахилесовою пятою „нового курсу”, який намагається задекларувати російський істеблішмент. Нажаль Росія, все ще не віднайшла рецептів, які б дозволили їй подолати „сировинне прокляття”, соціальну аритмію, яка виявляє себе по схемі: мобілізаці-смута-мобілізація і т.і.

„Нова” українська політика - бренд-менеджмент України та розмивання суверенітету.

Важко собі уявити, що із уст В.Путіна може пролунати, щось на кшталт єльцинської фрази: "що ти сьогодні зробив для України". Росія Путіна опікується перш за все „національними інтересами” та стратегіями їх досягнення. Зокрема, при формуванні нової "української політики" російські політики відштовхуються від доктрини, згідно якої СНД визнано зоною стратегічних інтересів Росії. Це означає, що розмови про так зване "стратегічне партнерство", розраховані лише на внутрішньоСНДівський простір, така собі "анастезія". Натомість, на міжнародному рівні, Росія домагається визнання за нею права на обмеження геополітичного суверенітету країн участників СНД, у тому числі й України.

Показовим є те, що принцип "обмеженого суверенітету" буде застосовуватись Росією по відношенню до України не лише на геополітичному рівні (стосунки України з НАТО та США визначаються глибиною їх співпраці з Росією) та геоекономічному рівні (в російському розумінні гасло "В Європу разом з Росією", трансформується в імперетив "В Європу лише разом з Росією"). Він широко застосовується і в геокультурній сфері. Пререговори, які нещодавно пройшли в Москві між представниками РПЦ та представником Папи Римського, щодо можливості запровадження патріархії греко-католицької церкви в Україні, свідчать про те, що розвиток культурно-релігійної ситуації нашої країни також знаходиться у сфері національних інтересів Росії.

Таким чином, Росія фактично домагається інституалізації та закріплення за собою функцій бренд-менеджера України. Саме таку роль вона де-факто намагається виконувати останнім часом, про що свідчить:

  • розкрутка гасла „В Європу разом з Росією”;
  • гра в „подвійне лідерство”, яка матеріалізувалась в обранні Л.Кучми керівником Ради голів СНД;
  • ідея ГТС на трьох”, що була зроблена в формі пропозиції від якої "неможливо" було відмовитись;
  • ідея ЄЕП, або союз 4-х, що стала добре підготовленим експромтом під час святкування річниці збройних сил СРСР та Росії.

Все це відображає не лише тактику російської сторони на переговорах з економічних та політичних питань, але і свідчить про нав`язуваня себе в якості імпресаріо України, про бажання контролювати формування міжнародного іміджу та авторитету України.

Росія відходить від геополітики та робить ставку на геоекономіку.

В Україні все дуже часто неправильно ставляться до загроз з боку Росії. Росія Путіна вже не „зациклюється” на класичній геополітиці. Перш за все, вона прагне забезпечити свої інтереси на геоекономічному рівні. Зокрема Росія відкрито декларує своє прагнення перетворитись із простого експортера енергоресурсів в крупного транзитера середньоазійських енергоносіїв на європейські ринки. Тобто політичне керівництво країни хоче максимально використати російську територію для трансконтинентальнентального транзиту.

Саме в цьому контексті слід розглядати переговори по газтранспортному консорціуму, довгостроковий договір про транзит російської нафти, поновлення кооперація у сфері ВПК тощо. Таким чином, російська влада намагається скористатися скрутним становищем режиму Л.Кучми і прагне, щоб ще до президентських виборів Україна взяла на себе зобов`язання перед Росією та її корпораціям. Іншими словами, Росія домагається того, щоб унезалежнити власні стратегічні інтереси від результатів президентських виборів в Україні. Вона готова допомогти Л.Кучмі реалізувати передачу влади з найменьшими втратами для російських проектів, які залежать від геоекономічних позицій України.

„Культурна політика” замість культури.

Навряд чи можна розраховувати на експансію в Україну високої російської культури її експортує не держава. Замість високої культури Україна скоріш всього отримає нову культурну політику та американські методики опосередкованого впливу на ситуацію в країні через громадські організаці та інші недержавні інституції.

В Росії розуміють, що для інкорпорації українського соціуму в нову "російську цівілізацію" простого домінування в українському інформаціному просторі замало. Без ретрансляції та "тлумачення" змісту з боку місцевих лідерів громадської думки, російський інформаційний вплив залишається поверховим, інформація не трансформується в мотивацію та стереотипи поведінки. Тому слід очикувати, що Росія буде розвивати не лише мережі дистриб`юції російських брендів та торгових марок, але і мережі громадських організацій, фондів, освітніх та гуманітарних програм.

Поява проросійських гуманітарних мереж в Україні дозволить їй розширити інструментар впливу на соціо-культурні процесі в Україні. Росія нарешті зможе перейти від питань поточного лобіювання вузькокорпоративних інтересів російського бізнесу, та зайнятись інсталяцією в Україні нової соціо-культурної ідентичності "русский мир", „єдиної правосланої цивілізації”, тощо.

Україна в пошуках асиметричної відповіді.

Росію не потрібно ні демонізувати, але і не піддаватись „навіюванням” про можливість особливого партнерства, яке, буцімто, визначається історією та географією, а не співвідношенням національних інтересів України та Росії. Більш продуктивно сприймати Росію в якості „кармічного вчителя” України, в якості фактора, що стимулює та спонукає українське суспільство до постійної соціокультурної модернізації.

Для України принциповим є опанування політики асиметричних відповідей на виклики, що виникають в просторі україно-російських відносин.

Перш за все. відсутність українського лобі в Росії, потрібно компенсувати за рахунок цілеспрямованої підтримки та посилення голосу тих політиків у Росії, що стоять на проевропейських позиціях та захищають політику інтеграції Росії в ЄС. Підтримка політиків, що виступають за приведення внутрішньополітичних інститутів та бізнесу до правил та стандартів, що діють в ЄС.

По-друге, потрібно реально оцінувати фактори, що визначають асиметричність наших стосунків - територія, чисельність населення та масштаб російської економіки, енергетичні ресурсии. Іншими словами, Україна не може не враховувати дію принципів геополітичної та геокультурної гравітації, що виникають при взаємодії з північно-східним сусідом. Нехтування ними призводить до того, що рано чи пізно у двосторонніх стосунках, Україна може втратити власну орбіту та прийняти сателітну схему двосторонньої співпраці.

Тільки за умови свідомого розвитку України в режимі соціо-культурного „антитіла” наша країна може розраховувати на збереження „власної” перспективи та траєкторії розвитку. Це означає, що Україна у своїй внутрішній та зовнішній політиці має враховувати та свідомо використовувати енергію соціо-культурних хвиль та політичних ритмів, що є характерними для розвитку Росії. Якщо Росія робить ставку на формування нової моделі адміністративного централізму та формує систему адміністративно-територіальних округів, то в інтересах України не затягувати з проведенням реформ, які дозволять делегувати значну частину повноважень із загальнодержавного рівня на більш нижчі рівні прийняття рішень. В цьому контексті, „революція самоврядування” та продумана адміністративно-територіальна реформа автоматично призведе до „ефекту несумістності” соціальних та політичних форматів України та Росії. В результаті Україна отримає недорогу та ефективну технологію, що забезпечує збереження власної культурно-цивілізаційної ідентичності та політико-інституціональної самостійності.

Перегляд формату економічної співпраці.

З огляду на асиметричний характер економічної взаємозалежності між Росією та Україною, остання є більш зацікавленою в тому, щоб домагатися перегляду традиційного формату україно-російських стосунків. Простий перелік контроверсійних проблем у наших двосторонніх стосунках свідчить про те, що саме Україна має скористатися зміною поколінь в російській еліті та спробувати змінити порядок денний україно-російських стосунків:

  1. Росія прагне „замкнути” Україну в межах СНД, але Україна зацікавлена у співпраці на трьхсторонній основі (Україна-Росія-країни Великої Вісімки).
  2. СНД в односторонньому порядку проголошується зоною стратегічних інтересів Росії, але така політична поведінка якось погано узгоджується з риторикою про стратегічне партнерство між двома країнами;
  3. Росія пропонує митний союз в обгортці ЄЕП, натомість Україна зацікавлена у інтернаціоналізації бізнесу, у формуванні промислово-інвестиційних альянсів, а не торгівельно-митних союзів;
  4. Росію влаштовує підміна стратегічної співпрації питаннями збереженння та модернізації індустріальної інфраструктури, яка пов`язана з транспортуванням енергоносіїв, Україна зацікавлена у запуску інноваціної моделі розвитку, яка може створювати робочі місця для кваліфікованої робочої сили, що стрімко вимивається за рахунок зростаючої трудової міграції.
  5. Росія виключає можливість участі України в російських форматах співпраці з ЄС, але ринки збуту українських товарів та канали залучення технологій не можуть обмежуватись зоною СНД, чи ЄЕП.

В остаточному рахунку, паритетні стосунки між Україною та Росією можливі лише за умови формування спільних проектів „випереджаючого розвитку”. Індустріальний сектор може допомогти вирішити певне коло завдань, але він не дозволяє вирішити головного – подолати двом країнам ту прірву, що існує між Росією та Україною та розвинутими країнами Заходу.

На відміну від індустріальних проектів, що орієнтуються на використання природних багатств Россії та індустріальної інфраструктури України, "проекти випереджаючого розвитку” та іноваційна модель співпраці могли б орієнтуватися на пошук та прорив до нових сучасних технологій, на конвертацію освітнього та наукового потенціалу двох країн в інтелектуальний капітал, який дає реальну комерційну віддачу.

Таким чином, новим критерієм при оцінці рівня та характеру партнерства двох країн має стати готовність Росії та України рухатись від реалізації моделі реінтеграції та „наздоганяючого розвитку” до обговорнення шляхів формування постіндустріальних укладів в економіках двох країн.

Замість підсумку.

На сам кінець, слід зазначити, що наслідком змін в системі влади Росії є не тільки нові виклики, але і нові можливості для України, якими вона повинна скористатися.

Перш за все, необхідно спробувати ініціювати перегляд порядку денного на україно-російських переговорах. Подвійні стандарти, якими послуговується Росія у стосунках з Україною настільки очевидні, що робити вигляд буцімто Україна їх не помічає не тільки принизливо, але й несе загрозу національній безпеці, інтересам національного капіталу, національній ідентичності країни.

По-друге, Україна має усвідомити, що бренд-менеджмент, це стратегічна функція, яку неможливо передавати у „зовнішнє управління”, ні близьким, ні далеким сусідам, навіть якщо вони називають себе стратегічними партнерами, адвокатами, гарантами безпеки і т.і.

По-третє, непотрібно боятися інформаціного домінування та культурної експансії Росії. Натомість, краще організувати в Україні інформаційну кампанію, метою якої має стати висвітлення образу сучасної, фактично „невідомої Росії”. Адже не секрет, що Росія вже давно розколота на дві країни - російську глибинку, Росію регіональну та Росію, що реперзентує вестернізована Москва.

По-четверте, не потрібно прямолінійно опиратися впливу Росії. Тиск на Україну з боку Росії це прекрасний стимул, який має спонукати нас до постійних соціальних іновацій, до модернізації українського соціуму. Це і є українскький варіант асиметричної відповіді на виклики в україно-російських стосунках, наш шлях до соціо-культурного лідерства в пост-радянському просторі та світі.

Нарешті, Україні є що запропонувати і в сфері економічного співробітництіва з РФ. Морально застарілій стратегії наздоганяючої модернізації, яку нам нав’язує РФ, Україна має протиставити пропозиції про співпрацю у сферах, що пов`язані із формуванням точок зростання, розвитком нового покоління товарів та послуг, проривних технологій.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Материалы по теме
Проект "Украина"

Мифологема «цивилизационного выбора» и ее роль в современной пропаганде

Что нужно России от Украины?

Какая Россия нужна Украине. Часть 1: Российское пост-беловежье

Какая Россия нужна Украине. Часть 2: В поисках новой России

Україна – таки не Росія. Про ментальність і її геополітичні наслідки

Щодо російського культурного чинника в Україні

Гра в проблеми культурної політики Росії на пострадянському просторі

О, де ж ти, брате?

Россия неизвестная

Россия, которая нам не нужна

Відсоток заздрощів

Социальное восприятие гражданами Украины и России друг друга

Украина – Россия: все будет хорошо, но не сразу и не для всех

Холодное обаяние российского рынка

Гномы-гладиаторы на арене глобализации

Госдума России: пояс дружбы будет затягиваться

Путінський федералізм: повернення до самодержавства

Федеральний чи унітарний устрій держав – моделі майбутнього Росії та України

Президент – всьому голова

Зал периодики

Жаргон, интеллектуальная импотенция, фашизация

"Відмовитися від українського транзиту в Росії не вийде" - експерт

Украина откажется от хранения своих ядерных отходов в России

Путин не остановится в осуществлении своего плана восстановления СССР

Блеф Путина. Погибнет ли украинская оборонка без российских заказов

"Путин удлиняет путь к кладбищу"

Путин в цейтноте

Чужие: почему Россия всегда отрекается от своих солдат

Как тут жить дальше?

Інтернет для Путіна: до чого може призвести страх перед Майданом

Эпический провал российского спецназа в Украине и его последствия для России

Каждый – за себя: Украина поставила политическую точку в военном сотрудничестве с РФ

Политолог Пионтковский о победе Китая над Россией, провале Путина и его планах на Донбассе

Про відтворення імперії

Чому заморожують проект «Новоросія»?

Віталій Дем’янюк: ЄС усвідомив неадекватність "Газпрому"

Отступление от Новороссии. Что означает тактическая пауза Путина

Россия снова пытается влезть между Украиной и ЕС: опубликованы новые требования

Спецназ ГРУ — пираты ХХI века, или Зачем Путин погружает мир в новое Средневековье?

Нова стратегія РФ: на що замінили вимоги про відтермінування асоціації?

Випадок із розвідниками

Россия больше не торпедирует торговый пакт Украины и ЕС

В плену у Владимира Путина

Ціна конфлікту: чи вдасться відсудити у Росії збитки за військову агресію

Весна ловушек: главная опасность – не восстания, а исчерпанность ресурса

Григорянц: Россия и после Путина останется опасной для Европы

Серая зона. Киев и Москва спорят об отказе от части Донбасса

Летом Путин снова перейдет в наступление

Оберштурмбаннфюрер Путин и «законы о декоммунизации»

Уполномоченный хам

Доповідь фонду «Potomac»: Росія готується до великого наступу в Україні

В ожидании наступления: пойдет ли война на новый виток

“Доклад “Путин. Война” должен открыть людям глаза"

Бюджет агрессии. Сколько тратит Россия на войну в Украине

Конфликт на Донбассе закончится глобальной сделкой России, США и ЕС

Путіна треба зупинити в Україні, інакше доведеться – на території країн-членів НАТО – Волкер

Разгадывая Путина

Мариуполь готовится к войне

Путин зря просит пощады, ни он, ни, к несчастью, Россия ее не получат

Леонид Кучма: Путин превратил Донецк в Карабах

Шахтарський «протест» у руслі наступу Ахметова

Чужая война. Зачем выходцы с Кавказа едут воевать в Донбасс

Харьковские соглашения: плацдарм для российской агрессии

Росія готує наступ на Маріуполь – вояки й експерти

Вероятный сценарий весеннего наступления ДНР-ЛНР на Украину

Путін із комуналки. Сусід, який намагається псувати життя України

Червоний мак як символ Перемоги. Україна і агресія Росії

Путинская истерика. Как в Кремле отреагируют на бойкот парада Победы

Шесть вариантов развития конфликта в Донбассе в 2015 году

Земля без рынка: какой должна быть земельная реформа в Украине

 

page generation time:0,493