Не секрет, що СРСР хотів стати першою державою, висадити людину на супутник нашої планети. Програма стала однією з найскладніших і дорогих в історії радянської космонавтики.
В рамках неї СРСР побудував найпотужнішу в своїй історії ракету-носій – надважку Н-1, що складається з п’яти ступенів. Незважаючи на гігантські зусилля, програма закінчилася нічим: всі чотири випробувальних запуски ракети були аварійними. Для порівняння: аналогічний за своїм призначенням американський «Сатурн-5» виконав 13 запусків, з яких всі виявилися успішними.
Однак були й інші, більш глибокі причини провалу Радянського Союзу. Про це зараз написав американський журнал Air & Space.
У якості першої причини краху радянської програми видання називає трирічне відставання СРСР від США в розробці проекту польоту до супутника Землі: якщо Штати анонсували місячну програму в травні 1961 року, то СРСР зробив те ж саме в 1964-му.
Друга причина – хаотична система управління радянською космічною галуззю. Варто нагадати, що через суперництво між різними радянськими КБ проекти аналогічного призначення одночасно і паралельно розробляли відразу в декількох бюро, що не йшло на користь реалізації програми.
Нарешті, третьою причиною Air & Space називає відсутність необхідного фінансування і підтримки з боку військового керівництва країни, яке куди більш цікавила підтримка оборонно-промислового комплексу СРСР.
Останній старт ракети Н-1 виконали 23 листопада 1972 року – менш ніж за місяць до останньої місії американських екіпажів на Місяць за програмою «Аполлон». Варто сказати, що до перерахованих Air & Space причин варто додати ще одну – суто політичну. Адже після успіху США навіть успішна висадка космонавтів на Місяць не гарантувала б СРСР статус першої космічної держави. У травні 1974 року роботи над радянським місячним проектом Н-1 Л3 остаточно завершили.
Польоти астронавтів США на Місяць стали єдиними в історії людства випадками висадок людей на інший астрономічний об’єкт. Всього NASA реалізувало шість успішних місячних місій.
