Україна знову досягла одного з переломних моментів у своїй історії, але цього разу, перебуваючи в дуже небезпечному стані: потенціал руйнування значно перевершує моральні табу і бажання прислухатися до здорового глузду. Соціальний контракт змінювався неодноразово навіть протягом невеликого, з точки зору історії, строку існування незалежної України, і ми будемо проходити через це знову і знову. Однак одним удосконаленням правового поля проблем, що стоять перед країною не вирішити. Необхідна зміна характеру відносин між владою і народом, в тому числі, підвищення взаємної відповідальності влади і народу один перед одним. Але хто сьогодні візьме на себе роль суворого, неупередженого і непідкупного арбітра в набридлому всім поєдинкові «Влада vs. Народ»?

Історія замовчує коли і в яких суспільствах вперше виник суспільний договір. Однак уже давньогрецький софіст Протагор, вказував, що ніхто не є абсолютно самодостатнім, і що люди пов'язані один з одним взаємним співробітництвом.

Багато століть потому, такі філософи як Жан-Жак Руссо та Томас Гоббс, які дотримувалися в цьому питанні протилежних позицій, прийшли до схожих висновків. Заради миру, виживання та отримання ресурсів, кожній людині необхідно віддати частину своїх прав і взяти на себе певні зобов'язання по відношенню до інших людей - так з'являється «соціальний контракт» або ж «суспільний договір».

«Суть ідеї суспільного договору можна висловити просто: кожен з нас поміщає себе під владу загальної волі, і група розглядає кожного індивіда як частину цілого». Книга Руссо «Соціальний контракт, або принципи політичних прав» надихала революціонерів і політичних реформаторів у Північній Америці та Франції 18-го століття, а потім і в усьому світі. Її вплив можна простежити в Декларації Незалежності (1776), Конституції США (1787), Біллі про права (1789), Декларації прав людини і громадянина (1789), Загальної декларації прав людини (1948).

Сучасний соціальний контракт слабший, ніж будь-коли. Свідоцтво тому - маса людей, які порушують його, яким він тісний, яким він не підходить. Більш того, на сьогодні ми все частіше спостерігаємо заперечення соціального контракту простими людьми, яких до цього спонукає не лише почуття розчарування політичним процесом, але і відверта ворожість до нього. На даний історичний момент, суспільний контракт, який існує в Україні не вирішує головної проблеми - проблеми інвестування населенням своїх очікувань, інтересів та ресурсів у пропоновані функціонуючими політиками проекти. Населення чітко розділяє: політики - це «вони». А «ми» - це ті, хто політикою не займається. Політики мають свої якісь проблеми, такі як геополітичний вибір, інтеграція в Євросоюз, до НАТО, газові війни. І є проблеми, які хвилюють громадян, - це пенсії, зарплати, тарифи, стан медицини, проблеми ЖКГ. Загалом, - фізичне виживання.

Ці два світи, по суті, не перетинаються. Звідси - фронтальна недовіра до державного апарату, до політичних гравців та політичних партій як до виразників інтересів простого громадянина. Все це показує, що соціальний контракт знаходиться в русі, наближаючись до вищої точки «кипіння», отже - до перегляду. Соціальний контракт змінювався вже неодноразово, навіть протягом невеликого, з точки зору історії, строку існування незалежної України, і ми будемо проходити через це знову і знову. Однак одним удосконаленням правового поля проблем, що постали перед країною, не вирішити. Необхідна зміна характеру відносин між владою і народом, в тому числі, підвищення взаємної відповідальності влади і народу один перед одним.

Але хто сьогодні візьме на себе роль суворого, неупередженого і непідкупного арбітра в набридлому всім поєдинкові «Влада vs. Народ»? Адже 13 років з дня прийняття Конституції 1996 року «вдосконалення» суспільного договору йшло у бік укладення негласних домовленостей між владою і народом про те, що «трішки» порушувати Основний Закон нікому не забороняється.

І лише безплідні намагання зупинити процес наростаючого заперечення прав і свобод громадян і вседозволеності влади показують, як далеко зайшла наша країна на шляху до самознищення. Сьогодні зрозумілим є тільки одне, якщо ми справді хочемо зберегти країну, необхідно залишити всі спроби узаконити і видати за громадський договір партійні та корпоративні цінності і цілі. Треба відмовитися від експлуатації тих тем, які ділять суспільство на «своїх» і «чужих» - ЄС чи ЄЕП, мова, помісна церква ... Минуле зависає на всіх нас важким тягарем, але Україна повинна, нарешті, повернутися обличчям до майбутнього. Тому в новому суспільному договорі не повинно бути того, що суперечить інтересам суспільства, ВСЬОГО суспільства.

Ми пропонуємо в новій темі «Діалог.UA» обговорити назрілі питання суспільного договору в Україні. Чим поганий нинішній варіант Суспільного договору, і в якій частині його варто було б змінити/удосконалити? Чи потрібно переписувати «Суспільний договір»? Що потрібно, щоб це зробити? Хто більше зацікавлений в «укладанні» Суспільного договору - влада, бізнес, народ? Якщо перестає діяти Суспільний договір між народом і владою, то чи зможе функціонувати те, що ми називаємо державою? Чи достатньо компромісу і змови еліт для пост-кризового управління країною і для її збереження?

На всі питання, пов'язані з дискусією про новий варіант Суспільного договору, що розгортається в країні, немає простих відповідей. Але тим актуальнішим є діалог, до якого ми запрошуємо наших авторів, експертів і читачів.