До набуття чинності скандального польського закону “Про Інститут національної пам’яті” залишився лише один крок – підпис президента країни Анджея Дуди. Після цього Польща буде карати за пропаганду “бандерівської ідеології” та за заперечення “злочинів українських націоналістів” проти поляків. А також притягуватиме до відповідальності всіх, хто звинувачуватиме поляків або польську державу у відповідальності або співвідповідальності за злочини періоду Другої світової війни, скоєні “третім рейхом”. Зокрема, автори закону вважають неприпустимим вислів “польські табори смерті”, за який пропонується карати штрафом або ув’язненням до трьох років.
Пігулка для електорату
Попри критику з боку України та Ізраїлю, влада Польщі відмовилась внести жодної правки до суперечливого закону і поспіхом провела його через обидві палати парламенту. Такий поспіх і поведінка польських законотворців не дивує українського історика та дослідника українсько-польських відносин Андрія Павлишина. На його думку, правляча партія країни в боротьбі за свій електорат постійно повертається до болючих історичних питань. “Їм потрібно тримати цей електорат в постійній так би мовити “бойовій готовності”. Для цього вони щоразу завдають якихось болісних ударів всім можливим сусідам, яких вони визначили ворогами”, – говорить історик.
А на думку ізраїльського історика, керівника Центру Симона Візенталя в Єрусалимі Ефраїма Зуроффа, польська правляча партія “Право і справедливість” (ПіС) може таким чином створити собі ґрунт для подальших переслідувань опозиціонерів та не згодних з діями влади людей. “Вони можуть використати це, щоби змусити мовчати тих, хто, наприклад, збирає докази злочинів поляків в історії”, – прогнозує Зурофф.
Такому розвитку подій, на думку істориків, сприяє і те, що судова влада в Польщі фактично нищиться і підпорядковується виконавчій владі. Це створює небезпеку, подібно до ситуації, яка існує в Росії. Коли кожного свавільно можна буде назвати проповідником певної ідеї і запроторити до в’язниці.
Реакція Києва
Порівняно з Ізраїлем, де, згідно з повідомленнями ЗМІ, навіть пригрозили відкликати свого посла у Польщі, реакція офіційного Києва була достатньо стриманою. 1 лютого закон розкритикував президент України Петро Порошенко, заявивши, що рішення запровадити кримінальне покарання за пропаганду “бандерівської ідеології” є “абсолютно необ’єктивним й категорично неприйнятним”.
А у вівторок, 6 лютого, Верховна Рада України 242-ма голосами депутатів ухвалила заяву щодо польського закону, у якій назвала його положення такими, що суперечать змісту й духу стратегічного партнерства між Україною й Польщею. “Верховна Рада категорично вважає неприйнятною і відкидає політику подвійних стандартів і нав’язування ідей колективної відповідальності українського народу, а також спроби польської сторони прирівняти дії борців за незалежність України до злочинів двох тоталітарних режимів ХХ століття – нацистського й комуністичного”, – йдеться зокрема в заяві.
Також український парламент закликав Анджея Дуду скористатися своїми конституційними повноваженнями й спільно із Сеймом і Сенатом Польщі “повернути в українсько-польські відносини виваженість, раціональність і доброзичливість”. Утім у вівторок, невдовзі після ухвалення заяви українським парламентом, Дуда заявив, що підпише скандальний документ.
Експерти переконані, що гарячковості і симетричних негативних кроків у відповідь з боку Києва не має бути. Мовляв, польські націоналісти на це і розраховують, щоб згуртувати електорат довкола конфлікту і уявного ворога ззовні. “Ми не повинні реагувати на певні дії, в залежності від подразника. Ні, ми повинні працювати за позитивною програмою, розбудовувати інституції, які б серйозно і на рівні сучасних методологій займались минулим”, – переконаний Андрій Павлишин.
Відбілити історію
Геть інша ситуація з дратівливим для поляків висловом “польські табори смерті”, стверджують історики. Вони погоджуються, що філологічно це визначення не є правильним, адже поляки не були причетні ані до створення, ані до управління нацистськими таборами, ані навіть до їхньої охорони. І тому бажання польського уряду прибрати цей вислів з вжитку історики розуміють. Втім, запровадження за це кримінальної відповідальності вони вважають нерозумним кроком.
Але закон передбачає кримінальну відповідальність не лише за згадування вголос “польських таборів смерті”, а й за будь-яке звинувачення поляків у відповідальності за злочини нацистів. І тут, на думку істориків, Варшава намагається відверто відбілити дії своїх співвітчизників, які індивідуально подекуди брали участь у вбивствах євреїв під час Другої світової війни.
“Немає ніяких сумнівів, що багато поляків здійснювали злочини проти євреїв і вбивали їх під час Голокосту, – стверджує Ефраїм Зурофф. – Польща була країною з дуже глибокими проблемами антисемітизму до Другої світової війни. Але це не було діями польської держави, адже держави не існувало тоді. Це були індивідуальні дії поляків”. Як один з прикладів масових погромів євреїв у Польщі вже після війни історики наводять випадок у місті Кельц 4 липня 1946 року. Тоді було вбито кілька десятків євреїв, але цей факт окремі польські можновладці і сьогодні не визнають.
Історики впевнені – жодним законом правду про минуле не сховати, а от зіпсувати репутацію уряду ще більше поза межами країни цим абсурдним, на їхню точку зору, законом можна легко.
Тим часом, у відповідь на польський законопроект в Ізраїлі збираються розширити чинний закон про заборону заперечення Голокосту від 1986 року. Зокрема, пропонується також вважати злочином заперечення або зведення до мінімуму участі нацистських колаборантів. Таким чином, стверджують автори поправок, польський закон, який забороняє говорити про причетність поляків до злочинів нацистів, прирівнюватиметься до заперечення Голокосту.
