У списку тривог, які переживає сьогодні Росія, перша — це занепокоєння за своїх близьких, невизначеність майбутнього, а друга — страх війни
Ніколи ми ще не фіксували такі високі показники. Понад 70% бояться війни. Із ким війна? Тут думки розходяться. Досить складний комплекс реакцій. Війни бояться, але водночас сподіваються, що її не буде. 37% росіян вважають, що найвірогіднііша війна з Україною, а орієнтовно 20% — із Заходом, військами НАТО. Але війни не хочуть категорично — 55−58% респондентів вважають, що вона буде безглуздою, штучною, і сподіваються, що все обмежиться словесними суперечками. Хоча варто нагадати, що і пропаганда, і виступи російських політиків дуже провокаційні й агресивні. Це непокоїть людей.
Загалом погіршується економічна ситуація. Дуже швидко зростає інфляція, знижуються доходи населення і вже давно. Майже 10 років економіка перебуває у стагнації. Реальні прибутки населення знизилися на 13−15%. Але це повільний процес, тому невдоволення накопичується. А отже, люди не готові вийти на протести, частково через коронавірус, частково через демонстративну жорстокість поліції.
Загалом жителі РФ дуже стривожені мілітаристською риторикою, істеричними виступами місцевих політиків та провідних телепрограм, шоу тощо. Але відчуття безпорадності теж дуже представлено, бо, на думку пересічних людей, вони не мають жодних засобів тиску на владу. Бояться свавілля, посилення репресій. Ось приблизно така ситуація — поєднання тривожності та безсилля.
З боку влади комунікація з народом одностороння. Тому що і Путін, і провідні політики постійно стверджують, що ситуація нестерпна, що НАТО вже наблизилося до меж Росії, і цілком шантажистським чином вимагають від Заходу відповіді на свій ультиматум. Авжеж, ці вимоги не будуть ухвалені. Але все разом це створює налаштовану суспільну атмосферу. Вільної преси у Росії майже не лишилося. Проте є деякі видання, які відносно самостійні і подають альтернативну точку зору.
Роздратування, ненависть, подив від нинішньої політики чи зневага виплескується переважно в інтернеті. Але основна маса все-таки довіряє телебаченню і розглядає його як джерело не просто інформації, а як конструктор реальності.
Рейтинг довіри до російської влади варто розглядати диференційовано. Президентський тримається на одному рівні. Хоча опосередковані опитування свідчать про розмивання ядра прихильників Путіна, досить помітне за останні два роки. А довіра до уряду знижується, довіра до депутатського корпусу, до Держдуми взагалі перебуває у негативній зоні. Не довіряють ні судам, ні поліції, оскільки передбачається, що вони захищають лише владу та тих, хто має гроші. У цьому сенсі відчуття беззахисності підкріплене реальністю, де функціонують ці інститути.
Щодо підтримки жителів РФ у разі військової ескалації, то я не вважаю, що буде така сама підтримка, мобілізація, як у 2014 році у випадку з анексією Криму. Ресурс мілітаристської, шовіністичної мобілізації, за деякими нашими опитуваннями, показує, що він вичерпаний.
Люди будуть дуже роздратовані, коли розпочнуться воєнні дії. Знову ж таки, невідомо, в якому контексті вони можуть бути проведені — такі собі фантомні чи віртуальні загрози, що буде використано пропагандою для виправдання цієї ескалації. Поки що зараз росіяни стривожені і не вбачають приводу для ведення військових дій. Ми не знаємо, як це вплине на ставлення до влади. Але переважає те, що люди не просто будуть вкрай незадоволені, і це позначиться негативно на ставлення до основного інституту влади, насамперед, звісно, до президента. І мені видається, що це цілком можливо. Оскільки на відміну від ситуації 2014 року, сьогодні баланс симпатії та антипатії до України майже рівний: 46% із симпатією ставляться до України та 43% — негативно чи насторожено.
Антиукраїнська пропаганда з безперервності та масштабів не змінюється, проте вона стає дедалі менш результативною. Люди її майже не сприймають. Вони не вбачають реальних причин загрози України.
