Наказ ‒ обов’язкова вимога начальника/командира про виконання або невиконання підлеглим певних службових дій. А командир ‒ це особа, якій військовослужбовець підпорядковується за службою, тобто тимчасово або постійно є підлеглим.
Про це розповідає юристка Броварського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Юлія Мільченко.
Відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України право командира ‒ віддавати накази і розпорядження, а обов’язок підлеглого ‒ їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження.
Порядок віддання й виконання наказів передбачено статтями 35-38 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Так, накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв’язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Командир відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень. За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.
Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов’язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов’язаний доповісти командирові, який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові, а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов’язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
У разі коли військовослужбовець, який виконує наказ, отримав від іншого командира, старшого за службовим становищем чи військовим званням, новий наказ, що стане перешкодою для виконання попереднього, він доповідає про це командирові, який віддав наступний наказ, і після отримання його згоди припиняє виконання попереднього наказу.
Статтею 41 Кримінального кодексу України передбачено, що наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
ІІ. Відповідальність військовослужбовців за невиконання наказу командиру
Військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно кримінально протиправний наказ або розпорядження.
Особа, яка виконала явно кримінально протиправний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати кримінально протиправного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, яка віддала кримінально протиправний наказ чи розпорядження.
При непокорі чи опорі підлеглого командир зобов’язаний для відновлення порядку вжити всіх, передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 402 Кримінального кодексу України непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти.
Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак непокори, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років (стаття 403 Кримінального кодексу України).
Отже, виконанню підлягає тільки законний наказ. Явно злочинним слід вважати наказ, злочинний характер якого очевидний, зрозумілий як для того, хто його віддає, так і для того, кому він адресований, а також для інших осіб. Тобто злочинність такого наказу повинна бути очевидною і не викликати сумнівів.
