Московський патріархат не поспішає розлучатися зі своїм впливом у православному світі. Тепер боротьба за владу розгорнулася у Франції, повідомляє The Economist.
Як зазначається в матеріалі Taking sides in the Orthodox Church’s battles over Russia and Ukraine, рік тому союзник президента Володимира Путіна Московський патріарх Кирило вирушив до Стамбула, щоб зробити останню спробу відмовити Вселенського патріарха Варфоломія від визнання незалежної церкви в Україні.
Лідери країни неодноразово зверталися до Варфоломія із закликом відновити автономну церкву, щоб підтримати крихкий суверенітет України після підтримуваного Росією конфлікту на сході і вторгнення РФ у Крим у 2014 році. Тоді Кирило стверджував, що росіяни і українці – єдиний народ і що уряд України був нелегітимним. Однак заяви росіян Варфоломія не переконали.
Після того, як патріарх Варфоломій подарував Україні томос у січні 2019 року, відносини між двома патріархатами зазнали краху: московські єпископи називають це найбільшим розколом у східному християнстві за багато століть. Він перетворився в глобальну боротьбу за вплив на православних християн у світі.
7 вересня конфлікт знову спалахнув у Парижі, який після більшовицької революції 1917 року став центром російського богослів’я. У французькому місті історично престижна і демократично налаштована група православних християн зробила великий крок до переходу патріархії від Стамбула до Москви. 104 представники проголосували за перехід під егіду Москви, але з більш широкою автономією, 75 — проти. Наразі голосів для прийняття подібного рішення недостатньо, однак лідер групи архієпископ Жан Реннет заявив, що буде продовжувати підтримувати цю пропозицію і, можливо, вони проведуть ще одне голосування.
Французька столиця є домом для групи віруючих, яка представляє собою архиєпархію російських православних християн Західної Європи. Вони вважають себе головними спадкоємцями групи біженців під час жовтневої революції в Росії. Захід царської епохи призвів до розквіту творчої релігійної думки в Росії, і цей рух змістився на захід, стверджує видання.
Паризька архиєпархія також вважала себе головною спадкоємицею реформованої російської церковної ради 1917−1918 років, яка проголосила демократичні принципи церковного управління. Вони, однак, ніколи не застосовувалися, оскільки країна була охоплена революційним хаосом. В останні місяці французька група виявилася охоплена хаосом іншого роду: не таким жорстоким і драматичним, але достатнім, щоб поставити під сумнів своє майбутнє.
У листопаді 2018 року несподіваним чином єпископські збори у Стамбулі під керівництвом патріарха Варфоломія проголосували за придушення паризької архиєпархії як незалежної структури. Таким чином її складові частини переходили у підпорядкування до головних православних прелатів у своїх країнах. Прихильники цього кроку заявили, що під час поляризаційної напруженості у православному світі Вселенський патріархат повинен оптимізувати свої сили. Головний аргумент — наявність більше однієї церковної структури в будь-якій країні, що підкоряється патріарху Варфоломія, є несправедливим.
Московський патріархат точно відчув, що цю ситуацію можна використовувати у своїх інтересах. Паризька архиєпархія відмовилася від наказу Стамбула про розпуск, заявивши, що він суперечить французькому законодавству. Потім Росія зробила пропозицію, яке збереже самоврядування архиєпархії, хоча і під авторитетом Патріарха Кирила.
Архієпископу Реннет пропозиція сподобалася. Він називає це єдиною можливістю своєї пастви зберегти цілісність. Менша частина його прихильників налаштована скептично, наполягаючи на тому, що Москва не виконає свою обіцянку поважати їх самоврядування. Серед скептиків є парафії в Британії, які у 2009 році програли судову тяжбу з Московським Патріархатом в лондонському Верховному суді за церковну власність.
Прийнявши московську позицію, архієпископ впав у немилість своїх господарів у Константинопольському патріархаті, які формально відправили його «у відпустку» без збереження управління парафіями у Франції. Ці заходи можуть не мати великого практичного ефекту, але вони можуть віщувати деякі правові спори. Одним з можливих яблук розбрату є собор біля Тріумфальної арки, побудований росіянами у 1861 році, де знаходиться архиєпархія. Остаточне повернення цієї будівлі під егіду Москви стало б чудовим стимулом для Путіна, який проявляє великий інтерес до будівель царської епохи.
Багатьом спостерігачам здається очевидною одна річ. Період, коли значна частина православних християн на Заході, вірних духовним традиціям Росії, але таких, що протистоять московським авторитету, більш-менш комфортно жила і управляла своїми справами, підійшла до кінця.
Це не останній конфлікт між патріархатами, йдеться в матеріалі. Нещодавно кроки щодо визнання української церкви зробила Афінська архієпископія. Що вигідно для патріарха Варфоломія. Тим часом, Москва переконала практично все слов’янське і навіть деякою мірою грецьке церковне керівництво, що легітимною є тільки церква в Москві.
У самій Україні, де церковні суперечки могли в якийсь момент спровокувати нову війну з Росією, наразі все на подив стабільно: незалежна і церква, що підкоряється Москві, мають близько 10 тисяч парафій кожна. Активного спору церковної влади і зовсім не спостерігається.
