Вчені Університету Південної Каліфорнії виявили гігантські скупчення газів на дні океану, які в недалекому майбутньому можуть піднятися до поверхні.
Їх вивільнення призведе до різкого прогрівання атмосфери Землі. В історії планети таке траплялося кілька разів, що призводило до закінчення льодовикових епох або настання термічних максимумів з катастрофічними наслідками для біосфери.
Дослідники проаналізували стародавні морські відкладення в східній екваторіальній частині Тихого океану, вимірюючи рівень металів з гідротермальних родовищ. Вони виявили чотириразове підвищення змісту цинку в вапняних раковинах одноклітинних організмів форамініфер, що вказувало на сплеск геологічної активності близько 17 тисяч років тому. За часом це збігається зі значними викидами вуглецю з океану в атмосферу і закінченням льодовикової епохи.
Гідротермальні джерела випускають велику кількість вуглекислоти і метану в придонний шар океану. Гази накопичуються і включаються до складу гідратів – кристалічних сполук, зважених у воді і опускаються на дно. Раніше вважалося, що такі океанічні резервуари стабільні, проте тепер відомо, що зростання температури води може спровокувати їх руйнування. Один з таких резервуарів, розташований в західній частині Тихого океану, втратить стабільність, якщо вода потеплішає всього на кілька градусів.
Підводні скупчення діоксиду вуглецю зустрічаються поблизу гідротермальних жерл в Тихому, Атлантичному і Індійському океані, розташованих в рифтових зонах або зонах субдукції («піднирювання» океанічних плит під континентальні). Один з резервуарів був виявлений на глибині 6,5 кілометра близько Тайваню.
Океани поглинають майже всю надлишкову теплову енергію з атмосфери Землі, що гальмує зростання середньої температури повітря. Однак при цьому збільшується кількість тепла, що міститься в морській воді. З урахуванням нинішнього рівня викидів парникових газів в результаті спалювання викопного палива до 2100 року температура поверхні моря підніметься приблизно на три градуси Цельсія. Цього достатньо для того, щоб дестабілізувати гідрати по всій земній кулі. 55 мільйонів років тому подібний процес привів до палеоцен-еоценового термального максимуму, під час якого Земля розігрілася на вісім градусів Цельсія.
