Проаналізувавши ізотопний склад двох десятків марсіанських метеоритів, планетологи прийшли до висновку, що під час формування Марс втратив не тільки майже всю свою воду але й багато легких летючих елементів, такі як натрій і калій. Вони потрібні для зародження і підтримки життя. Статтю з описом їх дослідження опублікував науковий журнал Proceedigns of the National Academy of Sciences.
“По суті, доля Марса була вирішена в момент його формування. Результати наших підрахунків показують, що в кам’янистих планет є якась мінімальна маса, при якій в їхніх надрах залишається достатньо води і летючих елементів для запуску тектонічних процесів і формування умов, придатних для життя. Марс явно не дотягнув до цієї планки”, – розповів один з авторів роботи, професор Університету Вашингтона в Сент-Луїсі Ван Кунь.
Сліди існування великої кількості води на стародавньому Марсі змушує вчених активно дискутувати про те, чи могло життя зародитися на його поверхні в той час, коли марсіанське повітря і волога ще не випарувалися в космос. Для відповіді на це питання необхідно знати не тільки те, чи були на Марсі відповідні температури для зародження життя але й необхідні інгредієнти для утворення складної органіки.
В їх число входять не тільки сполуки вуглецю, водню, кисню, азоту та ряду інших елементів але й різні леткі речовини і метали, такі як калій, молібден і марганець, які відіграють важливу роль в роботі багатьох білкових ферментів і їх РНК-аналогів. Їх головним джерелом на ранній Землі, як припускають сьогодні вчені, виступали різні гарячі джерела і викиди вулканів.
Ван Кунь і його колеги спробували оцінити запаси подібних речовин і води в надрах раннього Марсу. Вони детально вивчили ізотопний склад двох десятків метеоритів, які були вибиті з поверхні Марса в далекому минулому. Вчених цікавили, зокрема, частки ізотопів трьох елементів – калію, натрію і марганцю. Їх співвідношення відображає те, наскільки активно вода і легкі елементи зникали з порід Марсу під час його формування.
Керуючись цією ідеєю, вчені провели подібні вимірювання для марсіанських порід, а також для їх аналогів з Землі. Виявилося, що породи Марса втратили значно більше води і летючих речовин, ніж на те вказували розрахунки, які ґрунтуються на загальноприйнятих теоріях формування планет. По суті, переважна більшість запасів цих з’єднань зникла в космосі ще в процесі формування Марсу. Це різко знизило шанси на те, щоб його поверхня була в принципі придатною для зародження життя.
Вчені припускають, що розбіжності між теорією і вимірами можна пояснити тим, що невеликі кам’янисті світи, схожі на Марс, не володіють достатньо сильним тяжінням для того, щоб утримувати леткі речовини від випаровування в космос на останніх стадіях формування планет. На користь цього, зокрема, свідчить те, що породи Вести і Місяця, маса яких помітно менша за марсіанську, містять ще менше летючих речовин, ніж надра Червоної планети.
Якщо подальші дослідження підтвердять цю закономірність, то подібні особливості хімічного складу кам’янистих планет необхідно враховувати при оцінці населеності невеликих екзопланет за межами Сонячної системи, а також при вивченні можливих слідів життя в підлідних океанах супутників Юпітера і Сатурна, підсумували Ван Кунь і його колеги.
